— Пастире Сергію, громада УЛЦ у Запоріжжі була заснована в 1996 році. Цього року їй виповнюється 10 років. Розкажіть про основні віхи в історії громади, про ті події в житті громади, які Вам найбільше запам’яталися.

— Багато різних подій відбулися в громаді за 10 років її існування. Вважаю, що кожен пастир пам’ятає всі події, які сталися в його громаді. Якщо перераховувати всі події, то не вистачить річного випуску «Стягу». Хоча більш пам’ятними подіями для пастиря є проведення перших: богослужіння, Хрищення, шлюбу, похорону. До цього ніколи не звикнеш, завжди хвилюєшся. Пам’ятаю, як я хвилювався, дома — по декілька десятків разів перечитував читання з Біблії, проповідь, порядок проведення служби. Хоча найнеприємніше — це похорони. Перший похорон... — як втішити рідних померлого, що казати людям? Мене всього трясло, сиджу і молюся, і тут згадав слова професора Ковасині, що пастир за будь-яких обставин повинен проповідувати Євангеліє спасіння, а похорон надає ще і можливість донести цю проповідь до інших людей.

Сумую за тим часом, коли ми з громадою збиралися серед тижня і вивчали Слово Боже, коли були заняття з молоддю, а після богослужіння майже вся громада лишалася на уроки з вивчення Катехізису. В ті часи в громаді був сильний духовний підйом. Люди цікавилися, ставили питання, було видно, що жили Словом. Але так продовжувалося недовго — біля трьох років, а потім пішов духовний спад, хоча, певна річ, не у всіх.

— Ви служите громаді протягом усього часу її існування. За ці роки змінилася Українська держава, змінилися й люди в ній. Але як тоді, так і зараз, як і в майбутньому, люди потребують звістки про Ісуса Христа, про те, що Він зробив для всіх нас. Як, на Вашу думку, люди змінилися, і як ці зміни впливають на Ваше служіння?

— Чому так сталося, я не знаю. Можливо, тоді людям жилося скрутніше, ніж зараз. Маленькі пенсії, мізерні заробітки, та й роботу в ті часи знайти було майже неможливо. Хоча, думаю, не тільки в цьому річ. Кращу відповідь дає Господь у Своєму Слові. Він дуже добре знає людське серце, згадайте притчу про сіяча, і якщо подивитися назад та пригадати події, які відбувалися в громаді протягом десяти років, то все стає зрозумілим. Багато хто приходив у громаду тільки для отримання якоїсь вигоди (відпочинок дітей влітку на морі, матеріальна чи гуманітарна допомога), а Слово Боже їх мало цікавило, вони робили свої серця кам’яними для сприйняття Слова. Як допомога закінчилася, так я їх більше і не бачив. Але все ж я радий, що хоч і в такий спосіб, але вони почули Слово, яке: «...порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!», — так сказав Бог. Кому Слово було на спасіння, а кому — на осудження, бо: «Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його!» — каже Господь.
Були й такі люди, що приймали Слово, цікавилися, молили Бога про допомогу й, коли Бог допомагав (знайшли роботу, видужали), з часом вони перестали відвідувати богослужіння. Робота або щось інше переважило, і в них не знайшлося часу прийти в неділю на богослужіння. Сумно, що вони так і не зрозуміли, або так швидко забули, як страшно попасти в руки Бога живого. Вони пізнали, Який Господь милосердний і добрий, але через клопоти земного життя загубили віру, яку дарував їм Бог. Такий Божий дарунок потрібно берегти, бо віра жива. Якщо людині не давати довгий час їсти, то з часом вона починає слабнути, а потім помирає. Так і віра, якщо її не годувати Словом Божим, то вона слабне і вмирає. Як часто ми забуваємо про те, що спокусник — диявол — не дрімає і все робить для того, щоб вкрасти віру, даровану Богом!
Бог створює віру через Слово, а диявол краде цю віру через брак Слова в нашому житті. І це наша провина. Коли ми забуваємо Слово Боже: не використовуємо його у своєму житті, не розмірковуємо над ним, не бережемо його у своєму серці — відразу попадаємо в халепу, в пастку спокусника, бо тоді щось у нашому житті стає важливішим від Бога. Спокуси починають брати гору над нами, духовні очі заплющуються, віра слабне, все більше ми переймаємося світським життям. Усе, що завгодно, займає, заповнює наше серце, окрім Бога, а якщо в серці немає місця Господу, то людину і не тягне відвідувати церкву. Віра вмирає. На жаль, так воно і є. Люди самі відвертаються від Бога — і диявол перемагає. А Господь нас попереджав, щоб ми завжди були напоготові, не спали, і могли дати опір дияволу та спокусам. А для цього: «...найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже», — наставляє нас Господь.

— Розкажіть нашим читачам про сьогодення громади, про плани на майбутнє.

— Але, слава Богу, що в нашій громаді є вірні Богові. Хоча залишилося не так і багато нас, біля сорока братів та сестер, але ми не втрачаємо надії і чекаємо, може, ті, хто покинув громаду, повернуться до нас, як блудний син з євангельської притчі. Молимо Бога, щоб Він їх навернув. Багато в цьому мені допомагають голова громади брат Анатолій Франко та інші члени громади. Вони телефонують їм, запрошуючи на богослужіння, інколи зустрічаються з ними. Плодів поки ще мало, але все одно це не марна робота. Згадайте царя Давида, коли він впав у великий гріх і дозволив гріху панувати в його серці, він загубив віру. І якщо би Бог не послав пророка Натана, то Давид не розкаявся б. Таке наше сьогодення: служба Божа, після служби Біблійні уроки. Маємо надію відновити, з Божою допомогою, дитячу Недільну школу.

— Чим, на Вашу думку, могли б допомогти Вашому служінню такі органи Церкви, як радіостудія «Лютеранська хвиля» та часопис «Стяг»?

— Чим могли би допомогти нашій громаді радіо та часопис «Стяг»? Вони і так допомагають, кожен з них робить свою справу. Радіо проводить, несе Добру Звістку до українського народу, це чудово, хоча в нашу громаду через слухання проповідей по радіо ще ніхто не прийшов, але, як ми вже згадували — Слово порожнім не буває. Церква повинна виконувати наказ Божий: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» Це і робиться, а вже Дух Святий створює віру в людях. Тому, можливо, і в нашу громаду Бог приведе когось через радіо. Щодо «Стягу», не знаю, як кому, а мені подобається наш часопис. Читачі можуть дізнаватися, як живуть інші громади, які події відбуваються в нашій Церкві. Багато є в часописі і богословських тем, чудовий розділ, на мою думку, веде пастир Олег Стецюк. Тому «Стяг» корисний журнал для всіх парафіян, і допомагає не тільки нашій громаді, але і всім громадам. Нехай вони і надалі всі працюють на славу Божу.

— Дякую за розмову, нехай Господь поблагословить Ваше служіння в Запоріжжі.