З
пастирем Нілом Шрейдером, дорогий Читачу, Ви вже знайомі. Відомий
він багатьом своїм сердечним і надзвичайно доброзичливим ставленням
до України, українців і особливо до дітей. Ніби небагато часу
минуло від Різдва 2003 року, з часу його перших відвідин України,
але за ці три з лишком роки він проявився неймовірно щирим і
непідробним у своїм прагненні познайомити всіх з Ісусом Христом.
Ось і цього року він з гуртом однодумців відвідав Кременець.
— Дорогий пастире, вже три роки поспіль Ви, як керівник
групи, з Вашою командою б’єте всі рекорди відвідування Літньої
Біблійної школи. Поділіться Вашим секретом. Чим Ви привабили
дітей, котрі часто віддають перевагу поганяти м’яч або скупатися
у цю спекотну пору року, аніж сидіти на уроках та й ще необов’язкової
Біблійної школи?
— Слава Ісусу Христу! Радий поділитися цим нашим секретом.
Я б сказав, що секрет складається з кількох однакових за цінністю
складових. Велика частина секрету – працелюбність і людинолюбність
брата Василя Андрійчука, котрий усе гарно організовує і рекламує,
та його однодумців-помічників з ради громади і мирян. Діти з
громади і діти всього містечка Кременця знають задовго до початку
занять ЛБШ, що вони запрошені в Українську Лютеранську Церкву,
у громаду «Хреста Господнього». Другою складовою, я вважаю,
є Кременець сам по собі. Незважаючи, що у містечку мешкає близько
тридцяти п’яти тисяч людей, у ньому немає багато розваг для
дітей і діти не пересичені увагою до них. Це було нашою значною
перевагою, бо ми були чимось незвичайним. Ми є тими, кого вони
радо чекають з року в рік, як щось виняткове з їхнього буденного
життя. А третє — то є безпосередньо саме послання, заради якого
ми їдемо і несемо цим дітям: «Бог любить вас! Також ми вас дуже
любимо!»
— Хто цього року був у Вашій команді?
— Як минулого, так і цього року зі мною був Бред Гелстад з
Міннесоти, а також мій помічник з Вісконсинської громади, у
якій я служив, Пол Елмквіст з Вашингтона. У минулому я одружував
його батьків, а його дідусь Ендрю Маккалок уже відправляв до
України своїх трьох онуків — кожного по два рази. Також була
моя племінниця Ліндсі з її чоловіком Джоном. Вони нещодавно
побралися і подорож до України була їхнім третім медовим місяцем.
Також були четверо чудових молодих людей зі школи «Luther Prep»
з Медісона.
— Чим саме ви займалися ці 2 спекотних тижні?
— Як завжди, уроки починалися о 9:00 і закінчувалися о 13:00.
Різні вікові групи мали свої завдання, але спільними для всіх
були вивчення Слова Божого, англійської мови, музичні вправи.
Потім у нас були заняття молодіжної групи. Виясняючи Євангеліє
і досліджуючи лютеранське віросповідання, ми одночасно гарно
проводили час, гуляючи кременецькими горами, у парку, піднімалися
на Бону тощо.
— Знаю від маленьких кременчан, що з багатьма Ви не уриваєте
з’язок протягом усього року – Ваша дружба міцніє з року в рік.
Чи впливають ці особисті дружні стосунки на результат – зростання
громади?
— Я б хотів цим похвалитися, але, на жаль, не можу. Коли я
дивлюся на відвідуваність богослужіння у неділю, то мені здається,
що прийшло набагато менше людей, ніж це було три роки тому.
Я запитав у дітей: «Якби я приїхав у Кременець і запровадив
би богослужіння англійською мовою, чи ви би прийшли?» Близько
15 дітей відповіли, що прийшли б. Тому я бережу цю обіцянку
і маю деякі плани щодо цього.
— Ви не змінюєте громаду, і з року в рік саме Кременець
стає вашим домом на 2 тижні. Ви не втомилися спостерігати знайомі
краєвиди вже третій рік поспіль? Чи не бажаєте змінити Бону
на Кримські гори, приміром?.. Звісно, я жартую, але чому саме
Кременець?
— (Сміється.) Діти часто нас запитують, чи ми любимо їхнє місто.
Ми відповідаємо: «Любимо! А найбільше, що ми любимо у вашому
місті — ВИ! І тому ми повертаємося до ВАС знову і знову. Ми
могли б поїхати в якесь інше місто України або у Чехію, Росію,
Болгарію, чи й взагалі лишитися вдома і годувати там місцевих
комарів, але ми повертаємося до Кременця і цим нашим вчинком
кажемо, що ми тут заради ВАС! Думаю, кожен любить свою батьківщину,
і, ставши дорослими, вони однаково любитимуть свій Кременець,
хоч і усвідомлюватимуть, що він не є найбільш захопливим містом
світу. Вони це знають, а також знають, що вони важливі для нас,
і тому повертаються до нас знову і знову.
— Що б Ви хотіли змінити для покращення роботи і що з ваших
напрацювань стало традицією, котра переходить з року в рік і
є незмінним елементом у Літній Біблійній школі?
— Найбільшої помилки, котрої я припустився цього року, було
скорочення розкладу традиційних 10-ти днів Літньої Біблійної
школи. Також було помилкою починати ЛБШ у п’ятницю, а не з понеділка.
Великою проблемою стала і зміна часу заключного концерту (його
перенесли з п’ятниці на неділю). У нас було вдвічі менше глядачів,
ніж у попередні роки. Слід обрати для цього суботу. Також ми
будемо шукати кращих наочних матеріалів для вивчення англійської
мови для дітей.
Традицією стали особливі зустрічі у парку, де, милуючись красою
Божого творива, ми досліджуємо Його Слово, спортивні зустрічі
на стадіоні, зустрічі кременецьких волонтерів із волонтерами
Тернополя та (цього року долучилися) Лазарівки, де ми обмінюємося
досвідом і своїми враженнями, і, звичайно ж, заключний концерт,
у якому і діти, і наставники демонструють свої вміння.
— Дорогий пастире, Ви ретельно, щиро і завзято виконуєте
роль сіяча Слова Божого. Цього року в 200 довірливих сердечок
Ви посіяли зерно віри Христової і ми всі очікуємо на добрий
урожай, бо Царство Боже наблизилося. Чи Ви зупинитеся? Які плани
на майбутнє?
— Я надіюся повернутися до Кременця для проведення ЛБШ наступного
2007 року і у подальші роки, якщо мені дозволять і як на те
буде Божа воля. Також я маю плани оселитися у Кременці на кілька
років, можливо, перед тим як піду на пенсію… або після того,
як піду на пенсію (сміється) і спробую послужити громаді.
— Дуже дякую. Нехай Господь Вас рясно поблагословить.
— Дякую, Анжело, за запитання.
Інтерв’ю
підготувала Анжела Горпинчук
Переклад Катерини Горпинчук
P.S. Коли матеріал подавався до друку, стало відомо, що завдяки
праці пастиря Ніла Шрейдера життям громади і проповіддю Слова
Божого зацікавилася сім’я Ілони Данилюк. Разом з Ілонкою її
тато і мама відвідали богослужіння у громаді.
P.S. 1. Пастир Ніл, журячись про зростання Церкви, не врахував
однієї важливої деталі, а саме те, що саме літо для багатьох
людей із Західної України не є порою відпусток і відпочинку,
а порою виїзду на заробітки за кордон, і близько сорока причасників
Кременецької громади літо літують на будовах у Росії, Італії,
Польщі тощо, і коли вони приїздять у нетривалу відпустку — неодмінно
заходять до своєї Церкви, щоб подякувати Господеві, Котрий піклувався
і піклується про них та їхні родини.
