Організація
богослужебного життя
г) Церковний календар.
У Старому Завіті Господь Бог у Своєму церемоніальному законі
передбачив певні дні, тижні, періоди часу для того, щоби народ
Ізраїльський міг пам’ятати, відзначати, святкувати благодатні
діяння, якими милосердний Господь здійснював спасіння людського
роду. У Новому Завіті таких чітких вказівок щодо певних, особливих
днів і свят немає, але спільнота Христова у межах євангельської
свободи запровадила та засвоїла календарну систему організації
свого церковного життя.
Сутність новозавітного церковного календаря, основуючись на
старозавітних традиціях, вибудовує свою систематику розміреного
церковного життя за таким принципом: пам’ятати, відзначати вигоди
Христового викуплення і все, що з цим пов’язано. Таким чином
віруюча людина, організовуючи своє християнське життя за допомогою
церковного календаря, мимоволі собі нагадує всі ті події та
наслідки, що були спричинені викупною місією Сина Божого, Ісуса
Христа.
Церковний, або літургійний, календар створювався, розвивався
протягом тисячоліть, проходячи дорогою формування від простої
системи організації церковного життя і до більш складної. Так,
літургійний календар першого століття обмежувався лише святкуванням
першого дня єврейського тижня, який був для всіх вірних нагадуванням
і проголошенням славного воскресіння Господа нашого Ісуса Христа:
«…дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло
мав промову до них1 …» Літургійний календар третього століття,
окрім святкування неділі, вбирає в себе згадування смерті й
воскресіння Господа Ісуса, і дня Зішестя Святого Духа. У четвертому
столітті додається свято народження Сина Божого, а в шостому
столітті запроваджується передріздвяний період, який сьогодні
іменується церковним новоліттям. До кінця першого тисячоліття
церковний календар набуває приблизно такої системи датування,
яка сьогодні для більшості люду є відомою.
Церковний календар за своєю системою має три одиниці виміру:
а) мінімальна одиниця; б) середня одиниця; в) максимальна одиниця.
Мінімальною одиницею виміру церковного календаря є день. Для
християнської спільноти неділя є днем, який відповідно до Третьої
Заповіді запроваджується для того, щоби вірні мали можливість
зібратися разом в Ім’я викупителя Ісуса, послухати Його слово
Євангелія, запровадити Його святе Таїнство, прославити і проголосити
Його виправдовуючу Голгофську смерть, аж доки Він прийде. Відповідно
до східної літургійної традиції, яка основується на структурі
першого Мойсеєвого дня2 , церковний день розпочинається після
заходу сонця, із вечора попереднього дня, і закінчується із
заходом сонця наступного дня. Виходячи із цієї традиції обчислення
дня, євангелики, як правило, великі свята починали відзначати
вечірньою службою Божою.
Середньою одиницею виміру церковного календаря є тиждень. Тиждень
у церковному житті спільноти відіграє важливу роль, бо надає
можливість віруючій людині розпланувати свій період семи днів
таким чином, щоби відвідати Біблійну групу, молитовне зібрання;
відсвяткувати певне церковне свято, яке випадає серед тижня;
присвятити кожен день тижня якійсь молитовній темі.
Максимальною одиницею виміру церковного календаря є рік. Протягом
літургійного року Церква відзначає основні події, що були пов’язані
із викупною місією Господа Ісуса, забезпечуючи вірних святими
дарами засобів благодаті. Церковний рік, включаючи всі свята,
що походять із місії Христового викуплення, розділяється на
три основі періоди: пасхальний, церковний, різдвяний. Пасхальний
період починається святкуванням Великої Чотиридесятниці і закінчується
неділями після Великодня. Церковний (зелений) період починається
святкуванням дня Зішестя Святого Духа і завершується початком
церковного новоліття. Різдвяний період бере свій початок від
першого дня церковного новоліття і закінчується початком Великого
посту. Всі ці три основні періоди літургійного календаря вміщують
у собі всі ті події, які згадуються християнською спільнотою
протягом церковного літургійного року3 .
Церковний календар, окрім поділення на три церковні періоди,
ще поділяється на дві групи свят: перехідні свята і неперехідні
свята. Перехідні, або рухомі, свята є празниками, дата яких
залежить від датування відзначення Великодня. Неперехідні, або
нерухомі, свята є святами, дата яких завжди припадає на той
самий день у році.
Головною дилемою літургійного календаря на сьогодні є питання,
яке торкається системи правильного визначення дня, в який необхідно
святкувати Великдень. Починаючи з реформи календарної системи,
котра мала місце в західній Церкві ХVІ-го століття, християнський
світ розділився на дві непримиренні системи: західна система
обчислення «плавучої» дати Великодня, яка виформовує датування
свят, що беруть свій відлік від дати Великодня, та східна система
вирахування дати святкування Великодня. Українські євангелики,
володіючи Христовою свободою в цьому питанні, не сильно переймаються
цією віковою дилемою правильного вирахування дати святкування
Великодня, але, цінуючи східну традицію, яка пронизала українську
культуру, ми у встановленні дня святкування Великодня виходимо
зі східної системи обчислення, яка має свою цікаву історію розвитку.
Закон Мойсея точно визначає день святкування старозавітної Пасхи,
яка стала днем Христової смерті і воскресіння: «Додержуй місяця
авіва, і справиш Пасху для Господа, Бога свого4 … У місяці першім,
чотирнадцятого дня місяця під вечір Пасха для Господа5 ». Основуючись
на даному визначенні пророка Мойсея, ми можемо бачити, що старозавітна
Пасха відбувалася в ніч із 14 на 15 авіва. Давньоєврейська календарна
система була прив’язана до системи обертання місяця, і тому
14-тий день місяця авіва вираховувався від першого періоду повного
обертання місяця в році. Через те що система місячного календаря
складалася із дванадцяти місяців, кожний із яких мав 29,5 діб,
то відносно сонячної календарної системи дата Мойсеєвої Пасхи
була рухомою в межах перших двох місяців весни і могла випадати
на будь-який день у тижні.
Перші християнські громади не обтяжували себе питанням правильного
обчислення дати святкування Великодня. Вони просто відзначали
дату смерті і воскресіння Господа Ісуса Христа, виходячи із
визначення юдейської Пасхи. Через деякий час християнські громади
сходу прийшли до погляду, що день воскресіння Господа Ісуса
Христа варто відокремити від дня, в який юдеї згадують Мойсеєву
Пасху, і закріпити за Великоднем перший день у єврейському тижні.
Але такий погляд розділив християнські громади на дві групи.
Перша християнська група Малоазійських Церков із центром у м.
Ефесі слідувала за законом пророка Мойсея у вирахуванні дати
Великодня; інша християнська група, яка об’єднувала громади
Александрії, Антіохії, Єрусалиму, Риму, Кесарії, прийшла до
погляду, що найкращий спосіб святкування Великодня полягає в
тому, щоби відзначати Великдень у першу неділю, яка слідує за
14 нісана, виходячи із такої думки, що 14 нісана (п’ятниця)
Господь Христос був розіп’ятий, 15 нісана (субота) Господь знаходився
у гробі, 16 нісана Син Божий, Господь Ісус Христос воскрес із
мертвих. Ці дві традиції у святкуванні Великодня почали роз’їдати
християнську спільноту суперечками щодо канонічності встановлення
дати. З різних сторін лунали вигуки на кшталт відлучення тих,
хто вираховує Великдень відповідно до закону Мойсея, або об’явити
єретиками тих, хто почав використовувати практику святкування
Великодня у першу неділю після Мойсеєвої Пасхи. Дилему датування
Великодня розв’язав перший Вселенський Собор, Нікейський, що
відбувався у 325 році по Н. Х. На Соборі було прийнято рішення
відокремити дату святкування Великодня від дати святкування
Мойсеєвої Пасхи, але при цьому Собор не виробив технічного правила,
яке б утворило систему вирахування дати Великодня. У кінці IV-го
століття Александрійська Церква на основі юліанського стилю
запропонувала пасхалію, яка була прийнята всіма християнськими
громадами того часу: дату Великодня приурочити до першої неділі
після весняного рівнодення (для північної півкулі) і одночасно
поставити в залежність від весняної повні. Така система обчислення
пасхальної дати проіснувала до відомої календарної реформи Папи
Римського Григорія ХІІІ, яка не знайшла належної підтримки з
боку християнських церков східної традиції. І причина такого
неприйняття полягала в одному – за григоріанською системою обчислення,
Великдень деколи може випереджувати дату юдейської Пасхи, а
це, на думку східних церков, є прямим порушенням постанов першого
Вселенського Собору, який постановив відносити дату Великодня
після святкування Мойсеєвої Пасхи. Але як би там не було, які
б суперечки не розпалювалися навколо обчислення дати відзначення
Великодня, українські євангелики виходять із віросповідного
погляду, що найголовніше відзначати і проголошувати факт Христового
воскресіння, а не можливий день, в який сталася ця подія.
1 Дiї. 20:7.
2 Бут. 1:5: «…І був вечір, і був ранок, день перший».
3 Церковний календар УЛЦ можна знайти в Служебнику УЛЦ.
4 Повт. 16:1.
5 Лев. 23:5.
