Слава Ісусу Христу!
«Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров’ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь» (Євр. 13:20-21).
Над дверима однієї церкви в Німеччині з каменю витесане ягня. Історія така. Коли робітник працював на дзвіниці церкви, то втратив рівновагу і впав. Він упав на ягня, яке паслося в церковному дворі. Удар був пом’якшений і робітник уникнув смерті, але ягня загинуло. Із вдячності цей чоловік витесав з каменю над дверима церкви – ягня. Це був, так би мовити, пам’ятник вдячності ягняті, яке врятувало йому життя, втративши своє.
Дорогі брати та сестри, але ж було і інше Ягня, Яке було поставлене під смертельний удар Божого гніву за гріхи всього світу. Це був Ісус — Ягня Боже, «...Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29).
Слово Боже наголошує, що «вмер Він за всіх», за кожну окрему особу, за гріх кожного, за всіх людей, які жили, живуть і ще будуть жити зі всіма їхніми прогріхами. Можемо собі уявити, якої сили був той удар, яка кількість гріхів людства припечатала Його до хреста!
У Божих очах Він став найстрашнішим грішником, а кара за гріх одна – смерть. Гріх, який відділяє нас від Божої присутності, з часів Адама і Єви панує в наших серцях. Самотужки ми не в змозі зупинити падіння і вирватись з тенет гріха. Поставте себе на місце того чоловіка і уявіть собі мить, коли розпочинається падіння з дзвіниці. Падіння, яке практично неможливо зупинити, тому що немає страховки, немає помічника, який би міг простягнути руку допомоги. Які думки промайнуть у голові в цю мить, — що от і все життя скінчилось, холодний подих смерті нас обгортає і ми непід’ємною вагою гріха летимо у прірву. Христос у таку мить просив Отця Небесного, щоб Він простив гріхи тим, хто Його катував. І потім – а-а-ах... Щось м’яке, тепле. Ягня, Яке принесене у жертву Самим Отцем нашим Небесним заради кожного з нас, чиєю пролитою святою кров’ю Він Сам омив наші незчисленні гріхи, щоб ми вже не жили для себе самих, а з Тим, у Тому, для Того, Хто Сам Себе віддав смерті, щоб на її території одержати перемогу над нею та дати нам запевнення у житті.
Наш Творець, як люблячий Батько, знає всі наші слабкості, знає, що наше «тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному» (Гал. 5:17).
Тому-то, бажаючи, щоб ми повернулись до Нього і не були загублені і придушені гріхом, як те ягня, яке паслося в церковному дворі, Він послав у світ Сина Свого Єдинородного, щоб «Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Нього була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь поклав гріхи усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкрив. Як ягня, був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стриженням своїм мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст...» (Іс. 53:4-7).
Отже, дорогі брати та сестри, Він помер для того, «щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес» (2 Кор. 5:15).
Він віддав нам Свою святість, щоб ми могли «пробувати в Нім», щоб наше гріховне «я» вмерло разом із Ним на хресті і воскресло повністю новою людиною, нібито було наново зроблене руками Творця. З цим новим життям оновлена людина (християнин) набуває інших життєвих норм. Свого часу навіть сам Павло засуджував Христа, керуючись своєю гріховною природою, і відправлявся в дорогу для того, щоб знищувати християнську віру. Але потім Ім’я Того, Кого він намагався знищити, стало для нього самим чудовим у світі, бо через Нього він отримав примирення з Богом, Якого шукав усе своє життя. «Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?.. Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерті Його, то з’єднаємось і подобою воскресіння, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнився від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більше не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше! Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе! Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих «для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:2-12).
Його смертю ми отримали для себе вічне життя, і це Він виконав замість нас порушені нами же заповіді Божі. Його заслуги були приписані кожному з нас лише тому, що Він так любить нас із вами, що пішов на смерть заради цього; заради того, щоб ми повернулись до Його оселі, в якій житимемо у мирі та злагоді з Ним; заради того, щоб, віруючи у нашого Спасителя Ісуса Христа, ми не загинули, а мали життя вічне. Скільки ж ми винні Йому вдячності за такі незаслужені дари, якими Він обдаровує нас із вами?
Дорогі брати та сестри, чоловік, який був спасенний ягням, коли впав із дзвіниці церкви, зробив пам’ятника вдячності. Який же пам’ятник потрібно збудувати Тому, Хто віддав Своє життя за всіх нас? Господь уже показав нам з вами, яким повинен бути цей пам’ятник. Він має бути не з каменю чи дерева, не із золота чи срібла, не з будь-яких інших — чи то коштовностей, чи то речей, а зі звичайного життя, яке буде пробувати у любові до ближнього, бо «коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1 Ів. 4:11). Таким життям братньої любові ми чинимо гідну подяку Тому, Хто за нас постраждав, помер та воскрес. Життям подяки Господу нашому Ісусу Христу, Який став «вблаганням за наші гріхи» (1 Ів. 4:10б). Коли ми зрозуміємо твердження «Христос помер за мене», наша відповідь буде: «Тому я буду жити за Нього. Коли я йду дорогою до неба, моє життя пройде у люблячому служінні Тому, Хто любив мене і помер за мене, і скерував мене на дорогу до неба».
«Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедності, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — богові за знаряддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благодаттю» (Рим. 6:12-14). Благодаттю люблячого нас ще від закладин світу Отця Небесного, Який створив нас і не полишає ані на хвилинку без Свого захисту і люблячих настанов, скеровуючи у цьому житті. Благодаттю Духа Святого, Який освячує нас Своєю присутністю у Слові Господньому та скеровує наші думки до благодаті Божої, яка прийшла до нас разом зі Словом втіхи від Господа нашого Ісуса Христа і запевняє у прощенні кожного, хто вірує в Нього, та дає запевнення і надію на життя вічне у Царстві Небеснім разом із Отцем, і Сином, і Святим Духом на віки вічні. Амінь!
«А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, хай зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь» (1 Пет. 5:10-11).