вступ
Слава Ісусу Христу!
Улюблені діти Божі. Протягом століть український уклад літургійного
буття милує погляди людей, які у тій чи іншій мірі поєднані
із літургійними1 традиціями громади. Яскраве убрання Церкви,
величне співання християнських псалмів, надзвичайна ментальність
християнського мислення — все це захоплює дух багатьох людей,
підносячи його до небесних вершин. Але кожна вершина має свої
підніжки.
Підніжком літургійного оформлення богослужебного життя стала
маленька єрусалимська горниця, в якій після дня зішестя Святого
Духа були зібрані Апостоли та послідовники воскреслого Христа
Ісуса. Їхні надії та сподівання були об’єднані і просякнуті
Словом Євангелія, котре стало животворчою силою людського спасіння.
Перші християнські зібрання були обрамлені простою формою літургійного
життя, яке було напоєне не стільки зовнішнім убранням, але внутрішнім
характером літургійного співіснування. Святий Лука у Книзі Дій
святих Апостолів, висвітлюючи початок діяльності християнських
спільнот, ділиться своїм враженням, спостерігаючи літургійний
настрій послідовників Сина Божого: «…кожного дня перебували
вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали
із радістю та в сердечній простоті»2. Які приємні та теплі спогади
лунають із вуст сподвижника Апостола Павла – однодушність, радість,
сердечна простота богослужебного буття. Саме із цих складових
і повстає новозавітна літургійна традиція оформлення богослужебного
життя євангеликів.
Але від дня першого богослужіння у горниці і до цього дня минуло
багато-багато століть, якими літургійна форма пройшла зростаючи
і розвиваючись. Простенька форма богослужіння, вбираючи у себе
найкращі якості і прояви людської особистості, із часом перетворюється
на видовищну літургійну форму, яка стає урочистою відповіддю
на виправдання в Ісусі Христі. Літургійна скарбниця Церкви наповнюється
витворами мистецтва, які стають немов дорогоцінні перлини в
окрасі богослужебного життя. Архітектура, іконопис, символізм,
вірші, пісні, внутрішнє убрання Церкви та інше набувають особливого
статусу у культурі окремого людського суспільства, охоплюючи
різні сфери його життєдіяльності. І сьогодні важко собі гіпотетично
уявити суспільне буття українців, яке не розчинене у літургійних
традиціях Церкви.
І тому, шануючи любов українського народу до літургійної форми
і визнаючи її, як провідника культури суспільного мислення,
літургійний комітет пропонує кожному читачеві часопису «Стяг»
присвятити свій вільний час дослідженню традицій богослужебного
життя українських євангеликів. І нехай хвилини, що будуть присвячені
вивченню цієї теми, будуть для кожного українського євангелика
благословенням у вічне життя, що дарується у Спасителеві Ісусі
Христі.
Святе богослужіння
Святе богослужіння, яке щонеділі об’єднує українських євангеликів,
пропонуючи їм порядок осмисленого ведення служіння, має свою
сутність, навколо якої вибудовується вся форма богослужебного
діяння. Все, що ми бачимо, переступаючи поріг церкви, називається
зовнішнім убранням, або традицією обрамлення святого богослужіння.
Але форма, оформлення, традиція насправді є наслідком внутрішнього
життя богослужіння. І тому для того, щоби у вірним чином сприймати
богослужебні традиції Церкви, нам необхідно знати, бачити, розуміти:
а) сутність або природу християнського богослужіння; б) призначення
християнського богослужіння; в) головні функції християнського
богослужіння; г) головні наслідки християнського богослужіння.
а) Сутність святого богослужіння.
Святе новозавітне богослужіння зароджується викупною смертю
і славним воскресінням Сина Божого Ісуса Христа. Необхідно звернути
нашу увагу на те, що богослужебна новозавітна субстанція3 не
стає логічним продовженням старозавітної форми богослужебної
діяльності, але зачинається, народжується і виформовується виключно
на Христовому замісницькому послухові, яким досягається досконала
праведність для усього людства. Таким чином, духовні смислові
імпульси, якими живиться християнське богослужебне життя, необхідно
відшукувати, дивлячись на Голгофський хрест Господа Ісуса, Який
стає примиренням людства із Отцем Небесним. Основуючись на здійсненій
реалії Божого виправдання усього людства, ми вибудовуємо логічний
зв’язок між причинами і наслідками богослужебного буття: а)
причина: Бог у Сині Своєму примирив світ із Собою Самим; б)
наслідок: і тому примирене людство має право співіснувати із
Богом своїм у Церкві, яка є тілом Господа нашого Ісуса Христа.
Саме у таких реаліях сприйняття видатний лютеранський богослов
душпастир Теодор Ярчук осмислював природний смисл богослужебного
життя, зазначаючи: «… Він (Христос Ісус. — Прим. автора) є одиноким
посередником між Богом і людьми (1 Тим. 2:5), і священиком завжди
(Євр.7:3), віддавши Себе Самого за нас на жертву і на посвяту
Богові (Ефес. 5:2), і одним жертвоприношенням удосконалив на
віки Він тих, хто освячується (Євр. 10:14). Через Нього всі
ми маємо в одному Дусі доступ до Вітця. Через Христа, ставшись
і самі Божими священиками, усі віруючі в Нього лучаться…»4
б) Призначення святого богослужіння.
На третій день після Голгофської смерті Син Божий, воскресши
із мертвих, проголошує всьому людству Своє славетне Божественне
синівство; проголошує достатність Своєї викупної жертви; проголошує
величну перемогу над дияволом, гріхом і смертю; проголошує і
доводить істинність Своїх слів. День воскресіння Господа Ісуса
Христа стає глобальним проголошенням, масштабною проповіддю
того, що відбулося у Божому світосприйнятті. Виходячи із Христового
воскресіння, святе богослужіння успадковує та вибудовує головну
функцію свого прямого призначення – проголошення, висвітлення
факту Божого виправдання усього людства та забезпечення до застосування
заслуг Христових виправданим людством.
в) Головні функції святого богослужіння.
Прямі головні функції святого богослужіння витікають із головного
призначення святого богослужіння і виявляють себе у наступному:
— Причинні функції:
ь Проголошення Божого прощення і виправдання, яке пропонується
і забезпечується у Святому Євангелії та у святих Таїнствах.
ь Проголошення благодатної дії Святого Духа, Який через засоби
благодаті5 кличе, відроджує, освячує і зберігає навернених для
вічного життя у Божому Царстві.
— Наслідкові функції:
ь Заохочування віруючого люду до молитовного спілкування і поклоніння
Богові, що спасає.
ь Заохочування віруючого люду сповідувати і триматися істин
Божих.
ь Заохочування віруючого люду покладатися повною вірою на обітниці
Божі, якими втішається віруюче серце.
ь Заохочування віруючого люду відповідати Богові на Його любов
хвалою і прославленням.
г) Головні наслідки святого богослужіння.
Кожна людина відповідно до свого становища і статусу перед Богом,
прийшовши на святе богослужіння, підпадає під благодатний вплив
Святого Євангелія, яким вона кличеться, відроджується, освячується
і зберігається відповідно до свого становища і статусу. Невіруюча
людина Святим Духом у Святому Євангелії кличеться до нового
духовного життя, отримуючи благодатні дари, щоб «… знати і розуміти
духовні правди, бажати та робити те, що є духовно добрим, і
особливо, вчинена приймати та насолоджуватися вигодами викуплення,
яке є в Христі Ісусі…»6 Відроджена людина Святим Духом у Святому
Євангелії втішається фактом Божого виправдання і заохочується
до освячення, яке є відновленням Божественного образу, що означає
скидання «… старої людини з її лихими нахилами та ділами7…»
і зодягання у нову людину, котра ходить «… перед Богом в обновленні
життя»8. Розуміння благодатних наслідків у ставленні, діянні
Бога по відношенню до грішної людини спонукає присутніх на святому
богослужінні залишатися у благодатному спасінні, що забезпечується
у повній мірі в Ісусі Христі.
1 Термін «літургія» у цьому матеріалі буде використовуватися
у своєму широкому смислі, тобто під терміном «літургія» маються
на увазі всі прояви богослужебного життя Церкви.
2 Дії 2:46.
3 СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia — єство; те, що лежить в основі),
об’єктивна реальність; матерія в єдності всіх форм її руху;
щось відносно стійке; те, що існує саме по собі, не залежить
ні від чого іншого.
4 Український Лютеранський Служебник, LUTHERAN HERITAGE FOUNDATION,
2003, Romeo Plank Road Macomb, Michigan 48042, USA, стор. 5.
5 Засоби благодаті: Святе Євангеліє, Святе Причастя, Святе Хрищення.
6 А. Л. Гребнер, «Основи доктринального богослов’я», LUTHERAN
HERITAGE FOUNDATION, 1998, Sterling Heights, Michigan, USA,
стор. 194.
7 А. Л. Гребнер, «Основи доктринального богослов’я», LUTHERAN
HERITAGE FOUNDATION, 1998, Sterling Heights, Michigan, USA,
стор. 216.
8 А. Л. Гребнер, «Основи доктринального богослов’я», LUTHERAN
HERITAGE FOUNDATION, 1998, Sterling Heights, Michigan, USA,
стор. 216.
Пастир Олег Стецюк
