Христові
велетні
«А
Ісус їх покликав і промовив: Ви знаєте, що князі народів панують
над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але
хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто
з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само
й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити,
і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20-25:28).
Дорогі мої браття та сестри у Христі! Благодать
вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Вам траплялося читати книгу Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера»?
Я читав її ще у школі і особливого враження вона тоді на мене
не справила. Проте декілька років потому я дивився художній фільм,
знятий по цій книзі, і після перегляду фільму мені захотілося
ще раз перечитати книгу. Чому так сталося? Я думаю, що лише тому,
що цей фільм був сповнений різними спецефектами, котрі так яскраво
прикрасили його, що мені просто захотілося перевірити, чи книга
дійсно цікава так само? Коли я ще раз її прочитав, вона все-одно
не справила на мене того ефекту, котрого я хотів. Можливо, це
сталося тому, що коли я читав книгу, то кожний яскравий епізод
із неї я намагався пригадати саме так, як його було представлено
у фільмі. Але тим не менше… Із багатьох частин цієї книги кожній
людині, я думаю, пригадуються найперше дві: мандри головного героя
до країни Ліліпутія і країни велетнів.
Одного разу, після чергового перегляду цього фільму, я поставив
сам собі питання (трохи банальне, але цікаве) — а де я хотів би
опинитися в такому випадку. Я думаю, ви всі одразу зрозуміли,
чому це питання я назвав банальним. А де ви хотіли би опинитися?
Так, ми бажаємо бути завжди великими посеред маленьких. Людина
схильна завжди підносити себе над іншими людьми, показуючи свої
переваги над ними. Іноді певним людям навіть хочеться принижувати
інших людей, вказуючи на їхні недоліки. Дорогі мої у Христі, браття
та сестри! Так було, так є і так буде! Проте буде так не завжди.
Просто ми живемо у світі, котрий для нас здається комфортним тому,
що ми можемо в ньому робити все, що забажаємо. Але також ми можемо
бути такими, якими хочемо МИ. Хтось каже, що він народився таким
і не хоче навіть спробувати змінитися, вважаючи це навіть даром.
Хтось каже, що до цього він прийшов завдяки титанічним зусиллям
і недоспаним ночам. А хтось взагалі може сказати, що йому просто
пощастило. У кожної людини цього світу є свій особистий шлях,
котрим вона стала такою, як вона є — іншою, ніж усі інші. Ви знаєте,
я не збираюся вам говорити і переконувати про те, що ідентичність
— це щось погане і її потрібно викорінювати. Ні! Але ми сьогодні
будемо говорити про іншу ідентичність. Чи все, що ми хочемо у
цьому світі, є добрим? Як ми можемо знати, що те, до чого ми прагнемо
і йдемо, не зашкодить нам і нашим ближнім? Чи не будуємо ми великого
паркану навколо своєї оселі, яким відгороджуємося від усього,
але не від головного — ЦЬОГО СВІТУ!?
Звісно, ми можемо бути несхожими на інших людей. Проте щось у
нас повинно бути одне, чого ми не маємо права відцуратися. У цьому
житті, навіть у цьому світі ми повинні мати якийсь орієнтир, дороговказ,
котрий спрямовуватиме нас його заплутаними стежинами. Людина хоче
бути іншою, вона хоче вирізнятися. Але чи повинно це її бажання
робити із неї велетня посеред групки маленьких людей? Чи наші
бажання повинні скеровувати наше життя? Звісно, що ні! Подивіться
лишень, до чого можуть привести самі лише людські бажання. Нерон
бажав прославитися — і спалив Рим. Дорогі мої! Дуже часто ми хочемо
прославитися — і спалюємо своє життя. Чому? Та тому, що у кожному
бажанні повинна буди мета і правило. Мета не повинна суперечити
правилу. Уявіть собі, що зараз усі ваші бажання матеріалізувалися
і ви можете їх побачити. Та їх тоді буде тут безліч, ми змогли
би тільки впізнавати їх. А тепер візьміть цей зал із бажаннями,
розділіть на дві половини, поставивши посередині умовний напис
«ПРАВИЛО». Цей напис буде говорити вам, що ліворуч від нього будуть
гарні бажання, а праворуч — погані. Ви знаєте, шкода, але праворуч
буде більше бажань, набагато більше. Друзі, ми живемо у гріховному
світі і всі наші бажання заражені отрутою гріха. Та і все наше
життя від народження сповнене гріхом, гріховними пожаданнями.
Ми грішні люди і тому, коли ми мріємо, — наші мрії також стають
грішними. Бог нам про це говорить: «Отож, я в беззаконні народжений,
і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:7). Отож, коли ми живемо
в цьому світі, то це життя інколи і не можна назвати життям. А
якщо згадати також про те, що воно закінчиться, і кінець його
для когось буде важким, тоді дійсно виходить, що це наше життя,
і все, що ми в ньому робимо, не є вже таким гарним та досконалим,
а ми взагалі не є тими велетнями, якими себе самі робимо. Гріх,
навіть один найменший, є переступом ПРАВИЛА! Переступ несе за
собою покарання — СМЕРТЬ! Ми вмираємо, бо ми грішні, і гріх приводить
нас до цього неминучого кінця нашого життя, сповненого БАЖАННЯМИ.
Ми вмираємо, будучи сильними в цьому світі, проте — не до кінця
сильними. Смерть приходить і забирає ВЕЛЕТНІВ цього світу. Ми
не можемо від неї сховатися. Ми не можемо народитися безсмертними,
бо гріх не дає цьому статися; ми не можемо самі себе позбавити
цього страшного закінчення нашого життя; зрештою, нам навіть не
може пощастити народитися без гріха і не померти тоді, коли ми
повинні це зробити. Ми не можемо цього зробити, бо ми не велетні,
яких із себе вдаємо перед іншими людьми і яких робимо собі для
самих себе. Ми плачемо, коли нам болить, проте і в такі хвилини
не спроможні зрозуміти, що ми не можемо нічого вдіяти із цим.
Ми просто люди, такі само грішні, як і інші, такі ж смертні. Тут
ми однакові, і немає посеред нас велетнів. Про це навіть важко
говорити. Проте так воно і є!!! Я переконаний в тому, що ви не
хочете помирати, але я переконаний також в тому, що ви цього самі
не зможете уникнути.
Навіть у цьому житті нам потрібна якась допомога. Нам потрібно,
щоби був хтось, хто зміг би підставити нам плече тоді, коли нам
цього так потрібно, коли ми самі не можемо чогось зробити. Але
хто підставить нам своє плече у цій ситуації, ситуації, із якої,
на перший погляд, виходу немає? Хто зможе зробити щось краще,
ніж ми? Та безліч людей. Але хто зможе врятувати нас від смерті?..
L — лише Той, Хто нас створив!!!
Дорогі мої! У цій ситуації, у котру ми потрапили самі по собі
через свою пихатість, є лише одне вирішення, і воно робиться не
нами! Мовчіть, коли говорить Бог, і слухайте! А Він говорить нам
про гріх. У Своєму Святому Слові Він описує нам ті страшні наслідки
гріха, які чекають на нас у кінці життя. Проте це Слово — це не
просто слова ПРАВИЛА, слова ЗАКОНУ, — це ще і слова виконання
обітниці, слова Євангелія. Ви тільки подумайте, Сам Бог робить
для нас і з нами те, чого ми не можемо зробити навіть при тому,
що багато чого можемо зробити в цьому житті. Але Ісая радісно
співав: «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах
Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець
вічности, Князь миру. Без кінця буде множитися панування та мир
на троні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб
підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, — ревність
Господа Саваота це зробить!» (Іс. 9:5-6). Коли у Райському саду
люди йшли наперекір Божій волі, Він не сидів просто так, засуджуючи
їхній вчинок. Він лаяв людину, він покарав її, але Він вже тоді
дав обітницю прощення і спасіння, яку виконав повністю у Своєму
Сині, Котрий прийшов на цю землю, втілившись у подобу людини,
ставши таким само, як ми. Проте навіть тоді Ісус прийшов не як
можновладний цар, але як проста людина. «Так само й Син Людський
прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою
дати у викуп за багатьох!» Дорогі друзі, ось наш Спаситель. Він
прийшов послужити нам. Він народився навіть не так, як переважна
більшість людей того часу. Він не з’явився на світ у будинку.
Йому не було там місця. Йому потім не було місця у цьому світі.
Він нахилявся перед звичайними людьми і омивав їм ноги. Чи це
ваш Спаситель? ТАК, ТАК, ТАК!!! Це наш Спаситель, обіцяний Месія,
Боголюдина Ісус Христос. Його не любив світ, Його світ далі продовжує
не любити, проте саме до такого світу Він прийшов — до грішного.
Він віддав Своє життя на хресті Голгофи у викуп за людей. Смерть
прийшла за всіма, проте взяла лише Його, щоби потім ми могли жити.
Дорогі друзі, Ісус був непоказним, Він не вдягався у дорогу одіж,
проте Він зробив основне, а головне — Він зробив це з любові до
нас. Коли Його руки і ноги пробивалися до дерева, Йому боліло,
але Він віддав Своє життя за нас. Він узяв наші гріхи і смерть
Собі, а нам дав Своє життя. Тепер смерть нам більше не загрожує.
Віруйте цьому! І доказ цього лежить у нас на престолі — Христові
тіло та кров, котрі Він видав та пролив за кожного з нас на відпущення
наших гріхів. Перед цими дарами ми перетворюємося із могутніх
велетнів цього світу на покірних слуг, котрі приймають їх на життя,
— життя вічне із Отцем на небесах. І хоча смерть все-одно постукає
у двері нашого життя, та це буде лише перехід до життя вічного,
життя, котре зовсім не схоже на життя в цьому світі — життя благодаті
Божої. І це життя є для нас повністю реальним. Нам потрібно просто
вірити в Христа, Господа та Спасителя, в Його любов і доброту
— і нічого не робити, бо все вже зробив Він.
Але подивіться на наш текст! «А хто з вас бути першим бажає, —
нехай буде він вам за раба». Бажання… Сьогодні ми з вами багато
вже про них говорили. Але ці слова Господа Христа говорять про
зовсім інше бажання — бажання бути з Богом! Якщо уявити собі таке
бажання у цьому залі, як ми вже робили раніше, то воно буде найбільшим,
найяскравішим і найкращим! Воно таки є таким, бо за цим бажанням
стоїть Господь. Він створює його в нас Своїми Святим Словом і
Таїнствами, Він підживлює його. Віра! Ось це бажання! І ми не
можемо її самі створити собі, бо її створює в нас Господь, — ми
можемо лише про неї свідчити. А таким чином ми можемо свідчити
іншим про Милосердного Бога, об’явленого в Ісусі Христі. Але як
ми маємо це робити? Відповідь ми сьогодні почули, — Господь Ісус
Сам дав нам приклад: «Не так буде між вами, але хто великим із
вас хоче бути — хай буде слугою він вам».
Дорогі мої друзі! Щодня ви зустрічаєте безліч людей навколо себе!
Це можуть бути знайомі чи зовсім чужі люди. Проте різниці між
ними немає. Це — люди, люди, які потребують вашої допомоги. І
це не повинна бути лише матеріальна допомога, хоча якщо така можлива,
то зробіть це. Ця допомога повинна бути духовною. Забудьте на
певний час свій статус і прибутки і станьте цим людям за слуг.
Свідчіть їм про Христа, говоріть їм про гріх, спасіння та вічне
життя! І тоді всім навколо ви покажете, що ви — все-таки велетні,
велетні вічного життя, велетні Христові. Заради Христа! Амінь!
Благодать вам та мир від Бога Отця нашого та Господа нашого Ісуса
Христа!
|
