22
листопада минулого року тисячі, а за ними і сотні тисяч українських
громадян вийшли на холодний майдан Незалежності та засніжені
київські вулиці, щоб висловити свій мирний протест проти масових
фальсифікацій, що сталися під час виборів Президента України.
Християнські Церкви нашої країни, з Українською Лютеранською
Церквою включно, звернулися до українського народу із пастирськими
посланнями, що осуджували гріх та нагадували про християнські
чесноти. Церкви не агітували за жодного з кандидатів, ані виступали
проти будь-якого з них, але звернулися до українців діяти по-справедливому.
Через Божий Промисел усе в Україні завершилося мирно і в нашій
країні було обрано нового Президента, який теж, дякувати Богу,
проголошує свою відданість свободі віросповідання, найважливішій
із людських свобод.
Ця стаття пишеться майже за рік після початку Майдану. У нас
– новий Президент і, відповідно, нова влада. Саме в ці хвилини
у своєму щотижневому радіозверненні Президент Ющенко заявляє про
підписання ним Указу про День свободи, який буде святкуватися
саме 22 листопада. Багато робиться для того, щоб життя в Україні
було по-європейському демократичним і заможнішим. Разом із тим
зростають ціни на пальне та на інші життєво важливі речі. Це викликає
у різних людей певне незадоволення та нарікання. Це – природно,
бо гірші речі бачити набагато легше, аніж кращі. Гірші речі, окрім
того, завдають нам або фізичного болю або моральних страждань.
Але, як християни, і маючи Президента, який відверто сповідує
християнство, чи не повинні ми частіше згадувати слова Спасителя:
«І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному
оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку
з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше
колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з
ока брата твого» (Матвія 7:3-5). Дуже легко критикувати інших,
коли закривати очі на свої вади, недоліки та недоробки. Господь
каже, що ми повинні бути дуже повільними у тому, щоб висловлювати
якусь критику. Натомість на своєму місці робити ми повинні все
як слід, на славу Божу: «І все, що тільки чините, робіть від душі,
немов Господеві, а не людям!» (Колосян 3:23).
Отже, пройшов рік. Минув ще один церковний рік. Розпочинається
Церковне Новоліття. Церква далі живе в очікуванні повернення Господа
Ісуса Христа. Далі живе і країна. Щось у ній змінилося на краще.
Багато чого треба ще змінити, покращити, переробити на добро.
Це – тривалий процес. На повне удосконалення країни піде ще багато
часу. Навряд чи це вдасться зробити перед поверненням Спасителя.
Але ми повинні робити для цього все в наших силах. Це – наша країна.
І це – країна наших дітей і внуків. Ми, як християни, маємо свободу
діяти, ми також маємо відповідальність робити все від нас залежне
для процвітання своєї країни. А тим часом насамперед нам усім
варто пам’ятати про головну відмінність між громадянами-нехристиянами
і громадянами-християнами: «Багато-бо хто, що про них я вам часто
казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста
Христового. Їхній кінець — то загибіль, шлунок — їхній бог, а
слава — в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне! Життя
ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного
тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі» (Филип’ян
3:18-21). Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
В’ячеслав
Горпинчук
|
