Благодать, милість, мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Господа
нашого! (2 Тим. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, є таке оповідання про чоловіка, який
був тяжко захворів. Його стан погіршувався з дня на день так,
що він вже почав вважати, що він при смерті. Пам’ятаючи про
те, як він був дошкуляв своєму сусідові та плекав почуття ненависті
до нього, він попросив дружину покликати цього сусіда. Сусід
прийшов, сів на край ліжка хворого і хворий промовив: «Іване,
ти знаєш, як ми ворогували. Я весь час намагався дошкулити тобі.
Я так проти тебе боровся, що почав сильно ненавидіти тебе. Тепер
я ось – хворий, і, може, помру, тож прости мене! А я прощаю
тебе!» Розчулений Іван потиснув руку своєму хворому сусідові
і почав виходити з кімнати. Хворий же, відчувши раптом у собі
невеличкий приплив сил, підвівшись на ліжку, вигукнув до Івана:
«Але пам’ятай, якщо я одужаю, то ми ще до наших суперечок повернемося!»
До болючої теми спокус і прощення, дорогі у Христі, звертається
наш сьогоднішній євангельський текст. Господь каже нам сьогодні
про невідворотність спокус. Допоки ми живемо у цьому світі,
спокуси будуть стукатися у наші домівки, у наші сім’ї, в особисте
життя кожного з нас. Людство по-різному реагувало на спокуси.
Дехто ховався від них аж у далекі монастирі. Але й там спокуси
знаходили людей. Те, що каже Господь, збувається обов’язково.
А про спокуси Він каже: «Неможливо, щоб спокуси не мали прийти».
Отже, спокуси обов’язково будуть. І якщо ви з ними не зіткнетеся
сьогодні, то це з вами неминуче станеться завтра або післязавтра.
Але Господь звертається сьогодні особливо до нас, щоб спокуси
не приходили через нас. Він каже: «Горе тому, через кого приходять
вони [спокуси]! Краще б такому було, коли б жорно млинове на
шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він
одного з малих цих!»
Цими малими є усі християни. Це – всі ті, хто сидить довкола
вас зараз на службі Божій, дорогі брати і сестри. Це ті, хто
у вас удома. Це – ваші сусіди і ваші колеги по роботі. Це всі,
хто вірує у Христа, як у єдиного Спасителя. А той, хто спокушує
своїх братів або сестер до гріха, тому – велике горе! Господь
застерігає нас, щоб ми надзвичайно остерігалися вводити у спокусу
своїх ближніх. Якщо хтось згрішить через нас, то найперше вина
за гріх падає на нас, тобто на тих, хто підвів людину до гріха
або підштовхнув людину грішити. Господь каже: «Краще б такому
було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути
в море, аніж щоб спокусив він одного з малих цих!» В іншому
місці написано: «Знаємо Того, Хто сказав: Мені помста належить,
Я відплачу, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народа
Свого! Страшна річ упасти в руки Бога Живого!» (Євреїв 10:30,
31).
Але що ж робити, коли брат прогрішиться? І, ніде правди діти,
— ми грішимо. А окрім того, через свою грішну природу, нам легше
бачити гріхи інших людей. І нам, природно, часто видається,
що гріх нашого ближнього набагато більший і серйозніший за наші
гріхи. Це – невірне враження. Це – омана. Слово Боже каже: «Всі
згрішили і позбавлені Божої слави. Заплата за гріх – смерть».
Ми всі є однаково грішними в очах Божих. І ми всі за свої гріхи
маємо однакову заплату – тимчасову та вічну смерть. Наші гріхи
не є меншими в очах Божих від гріхів наших ближніх.
Ми не повинні нехтувати гріхами, які ми бачимо або які ми чуємо.
І Господь каже нам: «Коли провиниться твій брат, докори йому,
а коли він покається, то вибач йому». Отже, докір повинен бути.
Але обов’язковим також повинне бути прощення тоді, коли брат
кається. І далі наш Спаситель додає: І хоча б сім раз денно
він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи:
Каюся, — вибач йому!»
Вибач йому, бо тебе вибачив Сам Господь. І коли Апостоли кажуть:
«Додай Ти нам віри!», то Господь відповідає, що не величина
віри визначає наше ставлення прощення до ближнього, а її у нас
наявність. Ця віра надіється на Єдинородного Божого Сина, Який
стався правдивою людиною задля кожного з нас. Той, Хто має усе,
наш Творець, понижується до рівня Слуги задля кожного із наших
ближніх, заради кожного з нас. Цар над царями і Пан над панами,
правдивий Бог стається немовлятком у Віфлеємі на колінах Марії,
Ісусом Христом із Назарету, Який перетерпів усі можливі спокуси
від диявола на нашому місці і переміг противника людського роду
написаним Словом.
Цей Ісус Христос, Бог-Слуга, проживши досконале і святе життя
без жодного гріха, пішов за нас на Голгофського хреста, щоби
Бог нам міг промовити: «Вибачаю!» Це могло статися лише за однієї
умови і вона була виконана – Христос-Месія, Божий Син і Син
Людський помер за всі наші гріхи, обмив їх Своєю святою кров’ю,
і учинив нас білішими від снігу, у Своєму святому воскресінні,
проголосивши нас праведними, вибаченими, цілковито прощеними
перед Богом.
Бог вибачив нас повністю заради Свого розп’ятого і воскреслого
Сина Ісуса Христа. Тому Господь сьогодні до нас звертається:
«Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається,
то вибач йому». Тобі прощено всі до одного твої гріхи. За них
Божий Син помер на Голгофі. Наслідком вибачення наших гріхів
і провин стало наше майбутнє воскресіння і наше теперішнє вічне
життя.
Господь також каже нам: «І хоча б сім раз денно він провинивсь
проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся, —
вибач йому!» Вибачайте багато, дорогі віруючі у Христа, каже
Господь, і вибачайте часто. Господь так само часто і багато
разів прощає нам наші гріхи і провини. Христової смерті на хресті,
Його пролитої крові достатньо, щоб змити гріхи усіх поколінь
людства. І тому, коли тільки ми у каятті з вірою звертаємося
до Бога простити нас заради Христа, Бог нас вибачає. Ми згрішимо
один раз і звернемося до Нього – Він нас прощає. Але навіть
якби ми грішили і сім разів на день, і сімдесят разів по сім
щоденно, Він все одно нас прощає, бо Він нас любить. І цю Свою
безмежну божественну любов до нас Він довів тим, що видав за
нас Свого Однородженого Сина Ісуса Христа.
Сьогодні, відповідаючи на прохання учнів Христових «Додай Ти
нам віри!», Він додає нам цієї спасаючої віри Своїм Євангелієм.
Це Євангеліє Він пропонує кожному з нас у Божому святому Слові.
Це Євангеліє Він пропонує нам у правдивих тілі та крові Сина
Божого з хлібом та вином, до яких живий Бог запрошує усіх вірно
навчених християн, щоб ми їх їли та пили на прощення наших гріхів,
на зміцнення нашої віри, на обновлення нашої спільноти з Богом
і один з одним.
В історії, яку я наводив на початку цієї проповіді, йшлося
про невірне вибачення і про невірне прощення. Просіть вибачення
щиро, дорогі друзі. І прощайте теж щиро та з глибини своїх сердець.
Не тримайте зла на жодну людину. Бог не тримає ж зла на нас.
Дорогі брати і сестри, Господь нас прощає правдиво. Господь
не зараховує наших гріхів. І Він не збирається з нами судитися,
а чи пригадувати їх нам у час Страшного Суду. Страшного Суду
для нас не буде. Страшний Суд буде для тих, хто не покладається
у своєму спасінні на Ісуса Христа. А для нас буде Останній Суд,
Суд, на якому усі, хто визнає Христа своїм єдиним Спасителем,
воскреснуть до вічного життя у Божому Царстві.
Тож прощаймо один одного, як і Бог нас усіх простив і прощає
заради Свого Сина Ісуса Христа. І, прощаючи один одного, як
і тоді, коли ми чинимо один одному будь-яке добро, говорімо,
як і навчив нас Божий Син-Спаситель: «Ми нікчемні раби, бо зробили
лиш те, що повинні зробити були!»
Благодать з вами! Амінь (2 Тим. 4:22)
