40. «Свят, свят, свят Господь сил
небесних! Повне небо і земля слави Твоєї. Благословен, хто йде
в Ім’я Господнє! Спасіння на висоті!»
Так званий «серафимський гімн», який деколи іменується «переможним
гімном», є логічним продовженням молитви душпастиря «достойно
й справедливо…» Літургійна історія говорить про те, що цей гімн
славословлення увійшов до богослужебного ужитку десь наприкінці
ІІІ-го століття, або на початку IV-го століття1. Оглядаючи вербальну
форму цієї хвалебно-вдячної пісні-молитви, можна бачити, що
вона складається із двох частин, які є відмінними за своїм походженням
і за своїм значенням. Перша частина пісні «Свят, свят, свят
Господь сил небесних! Повне небо і земля слави Твоєї…» походить
із відомого видіння пророка Ісаї, в якому він споглядав «… Господа,
що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі
Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його… І кликав
один до одного й говорив: Свят, свят, свят2 …» Друга частина
пісні «… Благословен, хто йде в Ім’я Господнє! Спасіння на висоті!»
взята із Євангелія, в якому автори розповідають про те, що Спаситель
Ісус Христос, в’їжджаючи до Єрусалиму, був зустрітий натовпом,
який «… викрикував… Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!
Осанна на висоті3!» Звертаючи увагу на ці дві Біблійні частини,
котрі об’єднуються в один хвалебно-вдячний гімн, ми можемо споглядати
той символічний підтекст, який проповідується цією піснею, а
саме, що Друга Іпостась Святої Трійці, Яка із вічності прославляється
усім Святим Небесним військом, приходить у тілі, здійснюючи
діло нашого спасіння. І як дві тисячі років тому єврейський
натовп «осанною» вітав Господа Христа, Який входив до Єрусалиму,
так і ми сьогодні вітаємо Спасителя Христа, Який незримо, надприродньо
у святих Дарах Святого Причастя крокує до кожного вірного зі
Своїми плодами відкуплення.
41. «З цими блаженними силами і ми,
Владико-Чоловіколюбче, кличемо: Святий єси і Найсвятіший, і
величезна слава Твоя! Ти світ Свій так полюбив, що Сина Свого
Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув,
а мав життя вічне. Амінь».
Перед безпосереднім освяченням Причастних Дарів душпастир проказує
молитву, в якій словами святого Апостола Івана лаконічно висвітлює
христологічний мотив відкуплення всього людства: «Так-бо Бог
полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто
вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне4». Святий Василь
Великий, молитовно роздумуючи над цим втішаючим описом людського
спасіння, писав: «Коли ж сповнився час, Ти говорив до нас через
Самого Сина Твого, що Ним і віки сотворив; Він, бувши сяйвом
слави і образом Іпостасі Твоєї, держачи все словом сили Своєї,
не вважав за привласнення бути рівним Тобі, Богові й Отцеві,
але Предвічним Богом бувши, на землі явився і з людьми жив;
прийнявши тіло від Святої Діви, Він смирив Себе до образа раба
і став подібним до тіла смирення нашого, щоб нас уподобити образові
слави Своєї. Бо коли через людину гріх увійшов у світ, а через
гріх — смерть, то Єдинородний Твій Син, Сущий в лоні Твоїм,
Бога і Отця, народився від Жони, Святої Богородиці і [Діви]
Марії, і, народжений під Законом, осудив гріх у тілі Своєму,
щоб смертні в Адамі — ожили в Христі Твоєму5».
42. «Він прийшов і, довершуючи діло
нашого спасіння, тієї ночі, коли був виданий, узяв хліб і поблагословив,
поламав, і давав Своїм учням, і сказав: «Прийміть, споживайте,
це тіло Моє, що за вас ламається [на відпущення гріхів6]; це
робіть на спомин про Мене» (Матвія 26:26, 1Кор.11:25). Так само
по Вечері, взявши чашу і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав:
«Пийте з неї всі, ця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові, що за
вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів! Це робіть,
коли тільки будете пити, на спомин про Мене!» (Матвія 26:27-28,
1Кор. 11:25).
Молитовними вступними словами «Він прийшов і, довершуючи діло
нашого спасіння…» душпастир переходить до запровадження Святого
Причастя, яке «…є правдиве тіло та кров Господа нашого Ісуса
Христа, у хлібові та вині, для того щоб ми, християни, їх їли
та пили, що запроваджено Самим Христом7». Освячуючи земні елементи
Святого Причастя, душпастир повторює ті ж самі слова8, якими
Господь Христос під час таємної вечері запровадив, встановив
і поширив Святе Таїнство Своєї присутності. Таким чином, повторюючи
слова запровадження, душпастир показує, що збирається в єдності
із громадою святкувати саме ту Вечерю, яку запровадив цими словами
Господь Ісус Христос, пропонуючи кожному, хто вірує, прощення
гріхів, життя і спасіння.
43. «Амінь».
Громада на освячувальні слова запровадження відповідає словом
«амінь», яке в контексті Причастного канону має особливе значення
з двох аспектів9 : а) словом «амінь», що дослівно означає «істина,
нехай буде так!», вірні врочисто підтверджують свою віру в реальну
та в істину присутність тіла та крові Христа в, з, і під освяченими
хлібом і вином; б) словом «амінь», що дослівно означає «істина,
нехай буде так!», вірні виказують свою віру, яка вповає і покладається
на слова «видається і проливається за вас на відпущення гріхів»,
якими Господь Христос «… пропонує і забезпечує кожному, хто
причащається, прощення всіх його гріхів10...»
44. «Пам’ятаючи цей спасенний заповіт
і все, що задля нас сталося, — жертву на хресті, гріб, воскресіння
і вознесіння, просимо Тебе, Господи, й молимо, й благаємо: зішли
Духа Твого Святого на всіх, що споживатимуть Дари Твої задля
зміцнення віри у правді. Господи, Ти найсвятішого Духа Свого
на апостолів зіслав, не відбери Його, Добрий, і від нас, а обнови
нам, що молимось Тобі, і дай нам одними устами й одним серцем
славити і в піснях величати найсвятіше і величне Ім’я Твоє тепер,
і повсякчас, і по віки віків!»
Після освячувальних слів запровадження виголошується душпастирем
молитва, яка мовою літургійної термінології називається анамнезою11,
що значить молитва, в якій душпастир в єдності із громадою згадує
про Христовий заповіт: «… Це чиніть на спомин про Мене12!» Анамнеза
до літургійного вжитку увійшла ще за часів апостольського служіння13,
і мала на своїй меті берегти і тримати у пам’яті вірних віру
у викупну місію Богочоловіка Ісуса Христа, Який «… був виданий
за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого14». Осягаючи
викупну місію Сина Божого, душпастир в єдності з громадою, словами
«… зішли Духа Твого Святого на всіх, що споживатимуть Дари Твої
задля зміцнення віри у правді…» підносить до небесного престолу
Божої благодаті прохання, в якому висловлюється прагнення духовного
підкріплення в упованні на слова Христового заповіту «видається
і проливається за вас на відпущення гріхів», бо «… той дійсно
гідний і добре підготовлений, хто має віру в ці слова15…»
1 Про таке можливе датування нам говорять два
факти:
1) найперші спроби використання цього величного гімну ми знаходимо,
досліджуючи літургійну спадщину IV ст.: Причастний канон Серапіона
(IV ст. по Р. Х.) та літургію «Апостольської конституції» (кінець
IV ст. по Р. Х.); 2) перші згадки про існування такої форми
прославлення ми знаходимо, досліджуючи богословську спадщину
отців IV-го століття: святого Кирила Єрусалимського та святого
Івана Золотоустого.
2 Книга пророка Ісаї 6:1-3.
3 Мт. 21:9; Порівняти: Мр. 11:9-10, Лк. 19:38, Ів. 12:13.
4 Ів. 3:16.
5 Частина так званої «євхаристичної молитви» святого Василя
Великого.
6 У Святому Письмі у цьому відступі відсутні слова «на відпущення
гріхів». Але ці слова в цьому місці, де є слова Запровадження
Господньої Вечері, є в кількох давніх літургійних текстах (Український
Лютеранський Служебник, стор. 43).
7 М. Лютер «Малий катехізис», розділ VI «Таїнство Святого Причастя».
8 Пор.: Мт. 26:26-28; Мр. 14:22-24; Лк. 22:19-20; 1Кор. 11:23-25.
9 Святий Юстин-мученик (100-167 по Р. Х.) у своїй Апології згадує
цю традицію, описуючи порядок святої Літургії: «65 розділ: Потім
до предстоятеля… приносяться хліб і чаша води і вина: він, узявши
це, возносить Ім’ям Сина і Духа Святого хвалу і славу Отцеві
всього, і детально чинить подяку за те, що Він удостоїв нас
цього. Після того, як він вчинить молитви і подяку, весь присутній
народ відповідає: амінь».
10 Е. Кейлер «Основи Християнської віри», стор. 337.
11 Грецьке слово «ana/mnhsiv» в перекладі означає «спомин, нагадування».
12 Лк. 22:19.
13 1Кор. 11:26.
14 Рим. 4:25.
15 М. Лютер «Малий катехізис», розділ VI «Таїнство Святого Причастя».
Пастир
Олег Стецюк
