33. «Стіймо пристойно, стіймо зі страхом, розважмо
про велику Тайну тіла і крові Господа нашого Ісуса Христа!»
— Після Символу віри та деяких підготовчих виголосів розпочинається
важлива у визначальному літургійному смислі частина богослужебного
діяння — анафора1, або Причастний канон. Для того, щоби вірні
змогли сконцентрувати свою увагу на святому Таїнстві прощення
гріхів, душпастир своїм виголосом закликає причасників до благоговіння
в очікуванні Святих Дарів Нового Завіту. Святий Іван Золотоустий,
роздумуючи над цим закликом душпастиря, зазначав: «Ми повинні
стояти, як личить людині стояти перед Господом: зі страхом, із
трепетом, із смиренням, із любов’ю та у тверезості духу2».
34. «Розкаяння, любов і мир нехай буде змістом нашого Богопочитання».
— Відповідаючи душпастиреві на заклик благоговіння перед Божою
благодаттю, яка буде зримо явлена в Дарах Святого Причастя, вірні
характеризують зміст свого «пристойного стояння» перед Божим лицем:
а) розкаяння – я не можу силою власного мислення чи вибору повірити
в Ісуса Христа, мого Господа, чи прийти до Нього3; б) любов –
ми одержуємо прощення гріхів і стаємо праведними перед Богом з
благодаті, заради Христа4; в) мир – як наслідок виправдання в
Ісусі Христі, ми маємо мир із Богом, добре сумління та втіху в
надії вічного життя.
35. «Угору вознесімо серця!»
— Цей виголос — «угору вознесімо серця» — є одним із давніших
літургійних виголосів, який був ще знаний у літургійному використанні,
починаючи вже з середини ІІІ-го століття. Літургійна історія знаходить
ці слова в ефіопських церковних ухваленнях, які приписували цей
заклик виголошувати в тому випадку, якщо під час Вечірньої служби
запроваджується Таїнство святого тіла та крові Господньої. Ці
ж слова літургійна історія знаходить у Веронському фрагменті;
їх згадує в своєму трактаті «Про молитву Господню» святий Кіпріан5
Карфагенський, кажучи, що «ні про що не повинно помишляти, як
тільки про Господа». І також цей літургійний виголос можна зустріти,
вивчаючи богословську спадщину святого Кирила Єрусалимського,
святого Івана Золотоустого та відомого християнського богослова
VII-го століття Анастасія Синаїта6. Не зазнавши практично жодних
змін, як і тоді душпастир своїм зверненням до громади вірних,
піднімаючи свої руки догори, закликає усіх тих, хто молиться,
облишити все земне і піднестися думкою і серцем «угору7», тобто
до Бога, цілком віддавшись лише думці про те, що Велике Таїнство
вже надходить.
36. «Возносимо до Господа».
— Словами «возносимо до Господа» вірні відповідають згодою на
заклик душпастиря, упевнюючи його в тому, що вони звернулися серцем
до Бога, зосередивши свою увагу на тому, що вгорі, а не на тому,
що на землі8. У свій час святий Кирило Єрусалимський, роздумуючи
над цими словами, зазначав: «… дійсно треба нам мати наші серця
піднесеними до Бога, а не зверненими до землі і до земних справ.
Священик закликає в цей час залишити земні журби й домашні клопоти,
а серце піднести до чоловіколюбця Бога9…»
37. «Принесімо подяку Господеві!»
— Запрошувальні слова до подяки Господеві є історичною згадкою
про те, як наш Господь і Спаситель Ісус Христос на Своїй останній
Вечері, запроваджуючи святе Таїнство тіла та крові, по-перше подяку
віддав Богові10. Усі без виключення стародавні форми літургії,
починаючи із «Дідахе», із літургії, що була описана святим Юстином
Філософом11, починають Причастний канон саме цими словами — «Дякуємо
Господеві»! І всі, що дійшли до нас, молитви Причастного канону
мають за свій зміст подяку Богові за всі Його благодіяння до всього
людського роду.
38. «Достойно й справедливо є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому
Духові, Трійці єдиносущній і неподільній».
— Осягаючи безмірну милість Триєдиного Бога, вірні вивищують до
небес молитву, якою вихваляють, прославляють, дякують Господеві
Вседержителю за всі Його чудесні благодіяння, які були явленні
всьому людському родові, починаючи від створення людини і до викуплення
її, бо дійсно Бог є гідний і достойний нашого славословлення,
нашої подяки і поклоніння: «Ми в дійсності повинні дякувати Богові
за те, що нас, негідних, недостойних, покликав до такої великої
милості. Хоч ми були Його ворогами, Він примирив нас, даючи нам
милість синівства через Святого Духа12».
39. Пастир голосно молиться: «Достойно й справедливо є піснями
Тебе славити, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі подяку складати
і Тобі поклонятися на всякому місці влади Твоєї, бо Ти єси Бог
невимовний, недовідомий, недосяжний. Ти віковічний і незмінний,
Тобі служать тисячі Архангелів і множество Ангелів, Херувими і
Серафими, — пісню перемоги співаючи, виголошуючи, викликуючи й
промовляючи».
— У літургійно-церковній практиці молитва душпастиря «Достойно
й справедливо…» називається хвалебно-вдячною молитвою13, бо змістом
цього молитовного твору стає похвала і подяка Богові за Його сущність
і природу, в якій зосереджені всі спонукальні причини нашого спасіння
і виправдання в Христі Ісусі14. Оглядаючи словесне молитовне обрамлення
хвалебно-вдячної молитви, ми можемо спостерігати гармонійне поєднання
двох суб’єктів славословлення: а) земний суб’єкт славословлення
— віруючий люд, що виказує: «Достойно й справедливо є піснями
Тебе славити, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі подяку складати
і Тобі поклонятися на всякому місці влади Твоєї…»; б) небесний
суб’єкт славословлення — святе ангельське військо, яке «… пісню
перемоги співаючи, виголошуючи, викликуючи й промовляючи…» вивищує
Господнє благодатне діяння в спасінні всього людського роду: «Ти
достойний… бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей
Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду… Достойний
Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість,
і міць, і честь, і славу, і благословення!15»
1 Анафора (від гр. aэnafora/ – підносити, піднімати) – акт
освячення земних елементів хліба та вина.
2 Іван Золотоустий (344-407 р. по Р. Х.), бесіда 4-та про незбагненність
Божої природи.
3 Вислів Мартіна Лютера в тлумаченні Третього Члену Символу
віри про освячення.
4 Вислів отців Ауґсбурзького віросповідання, IV стаття про виправдання.
5 Святий Кіпріан Карфагенський (?-258), християнський письменник
і богослов, єпископ Карфагенський, мученик, страчений за часів
гоніння римського імператора Валеріяна (193-260 р. по Р. Х).
6 Анастасій Синаїт (VII ст. по Р. Х.) – християнський богослов.
Автор полемічної праці «Путівник», присвяченої спростуванню
різних єретичних навчань.
7 Плач 3:41 «... підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!»
8 Порівняти зі словами святого Апостола Павла до колосян 3:1-2.
9 МІНЬ, П. Г., 33, 1112-1113.
10 Лк. 22:17-19; Мт. 26:27; Мр. 14:23; 1 Кор. 11:23-26.
11 Юстин Філософ і Мученик (100? –166? по Р. Х), один з перших
християнських письменників-апологетів. Страчений у Римі, де
керував християнською школою. Автор двох апологій «На захист
християн» (150 і 162); і філософсько-богословської «Розмови
із Трифоном юдеєм».
12 BAUMSTARK A., Trisagion und Queduscha (Jahrb. f.Liturgiewissenschaft,
1923, S. 18-32).
13 Дехто в своїй літургійно-церковній практиці називає цю молитву
«богословською» (oratio theological), і така назва має право
на своє існування, бо за своїм змістом молитва характеризує
Божу сущність і природу.
14 Порівняти із Ів.3:16.
15 Об. 5:9,12.
Олег Стецюк
