Я з радістю довідалася, що і в цьому році до України приїздить молодь, наші брати і сестри по вірі зі Сполучених Штатів Америки для проведення Літньої Біблійної школи (ЛБШ) з нашою молоддю та дітьми. Я не раз задумувалась, що керує цими людьми, чому вони за тисячі кілометрів їдуть до далекої України займатися місіонерською роботою? І вже з часом для мене стало зрозумілим, що такими вчинками наші гості виявляють свою любов до Бога та відданість Його Царству. Як купець з притчі Ісуса (Мт. 13:45,46) американські гості, започатковуючи своє служіння Господу, готові навіть на край землі поїхати заради Царства Божого. Зі своїм приїздом та своєю діяльністю місіонери приїхали в Україну для того, щоб побачити на власні очі євангельську працю УЛЦ і самим ширити Добру Звістку Ісуса Христа про прощення гріхів і спасіння.

Щоб краще познайомитися з американськими друзями, я запропонувала своїм батькам дозволити взяти на проживання до нашої квартири одного з вчителів ЛБШ. Спершу я дуже нервувала, адже в іноземця з такої дальньої країни повинні були бути свої погляди на наше життя, наші звички та устрій. Проте згодом я зрозуміла, що від таких хвилювань користі мало, а треба було належним чином підготувати кімнату для нашого гостя, а також ретельно розробити план загальноосвітніх та культурних заходів по ознайомленню нашого гостя з Україною та зокрема з нашим славним старовинним містом.
І ось радісний день зустрічі настав. До нас був призначений вісімнадцятирічний симпатичний юнак, якого звали Джошуа. Та головним було те, що з самого початку будь-яка напруга у відносинах зразу зникла. Як з’ясувалося, у мене з ним багато спільного. Зокрема, у ставленні до спортивного способу життя. Тепер я ще краще зрозуміла, чому американці так часто мають першість у різних світових спортивних змаганнях. Побачивши в нашій квартирі мій велосипед, Джошуа не міг спокійно пройти повз нього, щоб не доторкнутися, і я зрозуміла, що для повноцінного відпочинку нашого гостя потрібен ще один велосипед, який довелося позичити у моїх шкільних друзів. Тож з ранку наступного дня я з Джошуом на велосипедах започаткували подорожування визначними та історичними місцями Києва. Джошуа побачив Золоті ворота, княгиню Ольгу з Кирилом та Мефодієм, головну площу Києва, Хрещатик, Європейську площу, Андріївський та Володимирський узвози, декілька парків та скверів, стадіон «Динамо», багато інших краєвидів і, звичайно ж, Дніпро.
Як виявилося з часом, така прив’язаність Джошуа до двоколісного друга зобумовлена тим, що він родом із ковбойського Техасу. Зараз він з батьками та молодшим братиком живе на березі Атлантичного океану. В цьому році він закінчив школу і буде продовжувати навчання в коледжі на історичному факультеті. Батько його офіцер і служить на величезному авіаносці. Окрім їзди на велосипеді, Джошуа любить ловити рибу. А коли приїздить батько, то вони вдвох займаються ловлею не тільки риби, а й акул, м’ясо яких вважається найбільш цінним та смачним.
Незважаючи на фінансові можливості батьків, в Америці серед молоді модним є прояви особистої незалежності, яка перш за все базується на фінансовій незалежності. Тому Джошуа має роботу і у вільний від навчання час він працює рятівником у басейні. Тож на подорож до України йому не знадобилося жодного центу від батьків.
Як тільки ми заходили додому, відразу ж відчували спокусливий запах свіжого борщу або голубців. Моя мати дійсно смачно готує цю їжу, а ще вареники, пельмені, смажену курку, картоплю, млинці та багато чого іншого. Джошуа все дуже було до смаку. Жодного разу ми не приступали до їжі не прочитавши молитви.
У суботу під вечір моя мати та я вирішили, що одне з найгарніших місць Києва, яке наш гість ще не бачив – Маріїнський палац та парк, що його оточує. В парку є літній театр, на сцені якого в цей чудовий вечір виступав симфонічний оркестр, який виконував концерт Прокоф’єва. Вільних місць не було, і нам довелося слухати виступ музикантів сидячи на парканчику. Джошуа дуже сподобалась гра симфонічного оркестру.
Вечорами, коли наш гість був вільним після прогулянок Києвом разом з такими ж вчителями, як і він, організаторами яких були Олена Переяслова та Петро Рибальченко, ми іноді ходили гуляти разом з моїми друзями у парки та сквери нашого міста. Одного разу ми потрапили на величезний салют. Такого великого салюту Джошуа ще ніколи не бачив у своєму житті.
Цього року Літня Біблійна школа була дуже цікавою завдяки ретельно продуманій програмі для кожної вікової групи дітей! Це створювало чудові можливості учням, відкривати в собі та демонструвати іншим різноманітні здібності, і в першу чергу це любов до Бога. На уроках праці учні малювали героїв притч з Біблії, робили різноманітні візерунки з мозаїки, вчилися розфарбовувати крашанки… Також дітей навчали шити килимки без допомоги голок, використовуючи лише соломинки для пиття газованих напоїв та нитки.
Як і у кожній загальноосвітній школі, в кінці уроків, насамперед Біблійних та уроків з англійської мови, наші американські вчителі ставили питання, а іноді проводили навіть тестування; якщо хтось з учнів щось не розумів, вчителі обов’язково відповідали на запитання та розтлумачували незрозумілий матеріал. На уроках з англійської мови діти вивчили Господню молитву, Апостольський Символ віри, вірші з Євангелія, молитви, які американські брати промовляють перед та після вживання їжі. Все це вимагало вивчення багатьох нових англійських слів. Мене дуже дивувало те, що не було відстаючих учнів, тому що до Школи були підібрані гарні, уважні вчителі, які з любов’ю ставилися як до своїх обов’язків, так і до учнів, вміли знайти стежку до серця кожного учня.
Для дітей, які приходили до Школи і раніше нічого не знали про Лютеранську Церкву, вчителька Недільної школи нашої Церкви Жанна Рибальченко проводила урок, на якому діти робили квіти, та одночасно розповідала про нашу Церкву. Перерви в ЛБШ теж проходили незвичайно. Як правило, під час перерв відбувались якісь фізичні навантаження: естафети, спортивні змагання, різні ігри. Рівноправними учасниками всіх цих занять були американські вчителі. Мені навіть часто здавалось, що взаємини, які були між викладачами та учнями, більше нагадували дружні стосунки між братами та сестрами однієї сім’ї, а не між вчителями та учнями, як до цього ми звикли у звичайній школі. Всім учням дуже подобались уроки з музики, які були б неможливі без допомоги Алії Акбергенової та Міли Зінченко.
Ідучи додому, майже кожен з учнів співав нові американські пісні, які прославляли Бога, Його учнів та пророків. Улюбленою піснею усієї Школи стала коротенька рухлива пісенька про батька Авраама. Її можна було почути в Школі з приходом першого учня. І всі, хто вже був на той момент в Школі, підхоплювали мотив «Батька Авраама». І зразу ж у всіх учнів з’являвся веселий настрій та посмішки на обличчях.
А в останній день ЛБШ відбувся заключний концерт, показовий виступ усіх бажаючих і для всіх бажаючих, в якому брали участь учні всіх груп та наші американські вчителі. Кращі номери виступів були взяті для концерту наприкінці недільного богослужіння нашої Церкви. Після концерту відбулась святкова церемонія вручення посвідчень всім учням про успішне закінчення навчання у Літній Біблійній школі. Лунали вдячні слова щирої подяки на адресу наших американських вчителів, українських перекладачів та всіх тих людей з американської та української сторін, завдяки зусиллям яких стало можливим це справжнє свято американсько-української дружби між лютеранами обох країн.
Прощавай, ЛБШ — 2005, і приходь якомога швидше, ЛБШ — 2006!

Олександра Дмитренко