Слова благословення душпастиря взяті із Послання святого Апостола Павла до коринтян, якими він вітав віруючих людей, що проживали в столиці римської провінції Ахаї. В апостольських словах привітання ми можемо бачити проголошення найвтішніших істин нашого спасіння: а) Господь Ісус, як Богочоловік, через Свою замісницьку жертву сплатив повну ціну Божественній справедливості, здійснивши повну відплату і спокутування за гріхи всього людства («Благодать Господа нашого Ісуса Христа…»); б) Отець Небесний, прийнявши досконалу праведність Христову, як примирення світу із Собою милостиво в Своєму судженні утримує і проголошує віруючого повністю звільненого від усякої провини і покарання («…любов Бога Отця…»); в) заради повернення людині Божественного образу діє Святих Дух, Котрий через засоби благодаті пропонує кожному дари Ісусового викуплення; виробляє в серцях кожного необхідну віру, якою приймається Господь Христос і Його дар оправдання; утримує кожного у правдивій вірі, втішаючи обітницями Євангелія («…і спільність з Духом Святим нехай буде зі всіма вами»).

Словами «і з духом твоїм» громада вірних висловлює побажання душпастиреві взаємно тих же благ, якими вони були втішені під час душпастирського привітання, при цьому демонструючи в словах взаємного побажання братню єдність церковного кліру із церковним приходом.

Під словами «Полюбімо один одного…» криється давня церковна традиція вітати один одного «…святим поцілунком1 ». Починаючи з часів апостольського служіння2 під час проведення Святої Літургії «…вірні святим поцілунком вітали єпископа, чоловіки вітали чоловіків, а жінки вітали жінок3 …цей святий поцілунок знаменував єдність душ і відганяння всякого злопам’ятства4…» Через деякий час традиція вітати один одного святим поцілунком стала не лише символом внутрішнього примирення усіх присутніх, але й символом повного внутрішнього єднання і однодумності в питаннях віросповідання — «…щоб однодушно ми визнавали!»

Як наслідок внутрішньої віросповідної однодумності, громада у літургійній єдності із душпастирем благоговійно сповідує віру в Триєдність Божества, а саме, що «…ми поклоняємося єдиному Богові в Триєдності і Триєдиному в єдиному Божестві, не змішуючи Іпостасі і не розділяючи Сущність Божества. Бо одна Іпостась Божества — Отець, інша — Син, третя — Дух Святий. Але Божество — Отець, Син і Святий Дух — єдино, слава всіх Іпостасей однакова, велич усіх Іпостасей вічна5 …»

Перед тим як оголосити загальну, кафоличну6 християнську віру душпастир своїм виголосом закликає вірних до уважного і побожного сповідування Божественної премудрості, яка викладена в Символі віри.

Символом віри ми називаємо визнання того, у що ми віруємо, і чого навчає Церква. Символ віри не є додатком до Святого Писання, він не має Божественної влади, як Святе Писання, але являє собою проголошення істинного вчення Святого Писання, що є основою нашої християнської віри.
Традиція використання Символу віри увійшла в церковний ужиток не відразу. На своєму початку християнські громади сходу зачитували Символ віри лише один раз на рік, у Велику П’ятницю, коли проводився обряд Святого Хрищення катехитів7 . В кінці V-того століття8 в Антиоських громадах починається щонедільне виголошення Символу віри на кожній Святій Літургії, а вже починаючи із 511-ого року9 порядок використання Символу віри розповсюджується на всі християнські громади Візантійської імперії.
Українська Лютеранська Церква, побожно шануючи східну літургійну традицію, використовує під час богослужінь Нікео-Константинопольський Символ віри, який був затверджений на Соборі в Константинополі 381 року по Р. Х.10

I11 : «Вірую в єдиного Бога, Отця Всемогутнього, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого». – Я вірую, що Господь Бог є моїм добрим та милостивим Отцем, що на Небі, і що Він Своїм всемогутнім словом створив все із нічого.

II: «І (вірую) в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, — [Бога від Бога] Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого не створеного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося». — Я вірую, що Ісус Христос є правдивим Богом, народжений від вічності Отцем.

III: «Він для нас, людей, і для нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною». – Я вірую, що Ісус Христос є правдивою людиною, народжений від Діви Марії. Таким чином, я визнаю в Ісусі Христі дві природи – Божественну та людську, що складають єдину і неподільну Особу, і Він, як Богочоловік, є моїм Господом і Спасителем.

IV: «Розп’ятий був за нас за Понтія Пілата, страждав і був похований». – Я вірую, що страждання, хресна смерть і поховання Господа Ісуса Христа є історичною подією, що мала місце за часів правління Римського намісника Понтія Пілата12 .

V: «І в третій день воскрес, як було писано». – Я вірую у факт Христового воскресіння із мертвих, що стає величним проголошенням Його перемоги над дияволом, гріхом і смертю, як про це сповіщало Писання.

VI: «І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця». – Я вірую, що Господь Ісус Христос, як Богочоловік, вознісся на небо, увійшовши в славу Отця Небесного, аби керувати небом і землею, наповнюючи всі речі Божественною премудрістю.

VII: «І знову прийде у славі судити живих і мертвих; Царству ж Його не буде кінця». – Я вірую, що у визначений Отцем Небесним день прийде Господь Ісус Христос, щоб судити живих і мертвих, і щоби Свою Церкву привести до повної насолоди вічним блаженством.

VIII: «І (вірую) в Духа Святого, Господа оживляючого, що від Отця [і Сина] походить, що Йому з Отцем і Сином однаковий поклін і однакова слава, що говорив через пророків». – Я вірую, що Святий Дух є третя Особа Святої Трійці, правдивий Бог разом з Отцем і Сином, і що Він робить мене святим, приводячи до віри в Христа, наділяючи мене всіма благословеннями Його викуплення.

IX: «І (вірую) в Єдину, Соборну і Апостольську Церкву». – Я вірую в спільноту відроджених і виправданих вірою людей, які встановлюють єдине, духовне тіло Христа, духовною основою і головою якої є Господь Ісус Христос. Ця спільнота віруючих і виправданих триватиме повіки, і брами пекла не здолають її.

X: «Визнаю одне Хрищення на відпущення гріхів». – Я вірую, що Отець Небесний у Христі Ісусі пропонує прощення гріхів, забезпечуючи це в засобах благодаті.

XI: «Чекаю воскресіння мертвих». – Я вірую, що в певний день всі віруючи воскреснуть у славі для вічного життя на небесах, а невіруючі воскреснуть для вічної смерті.

XII: «І життя будучого віку. Амінь». – Я вірую в блаженне вічне життя тілом і душею у Божому Царстві13 . Все, про що я сповідую в Символі віри, є незаперечною правдою, бо основується на Святому Писанні, і я вірую в це.

Олег Стецюк

 

1 1 Кор. 16:20
2 Рим. 16:16; 1 Кор. 16:20; 2 Кор. 13:12; 1 Сол. 5:26
3 Lib. VII, cap.11
4 Святий Кирило Єрусалимський, V-те повчання (не пряме цитування).
5 Афанасіївський Символ віри, 3-6.
6 Кафоличний – термін походить від грецького слова «kqolik3~», яке в своєму прямому перекладі означає «загальний, загальне правило, загальне положення».
7 Правило Лаодакійського Собору зобов’язувало всіх катехитів знати Символ віри напам’ять: «Той, хто охрищується, повинен вивчати віру… і дати відповідь єпископові або пресвітерам» (46 правило).
8 471 рік по Р. Х.
9Патріарх Тимофій зобов’язав усі громади Константинопольської області на кожній Святій Літургії проголошувати Символ віри.
10Сьогодні громади УЛЦ використовують версію Нікео-Константинопольського Символу віри із віросповідними додатками, які були прийняті на Соборі в Толедо 589 року по Р. Х.
11 Поділення на 12 статей Символу віри є давня східна літургійна традиція.
12 Понтій Пілат – римський намісник Юдеї, Самарії та Ідумеї з 26 до 36 року по Р. Х.
13 Коротенькі віросповідні вислови, складені на основі богословських висловлювань А. Л. Гребнера, Е. Кейлера.