Круглий
стіл «Церква і політика:
від президентських — 2004 до парламентських — 2006 виборів»
17-18 лютого у Києві в приміщенні Національної
академії наук України відбувся круглий стіл на тему «Церква
і політика: від президентських — 2004 до парламентських — 2006
виборів». Нашу Церкву на цьому поважному зібранні, організованому
групою українських та міжнародних організацій, представляли
пастир Вадим Зінченко та скарбник УЛЦ Василь Коршак.
Всі виступи я б розділив на дві частини: теоретичні, з якими
виступали переважно закордонні гості, та виступи про те, як
повелися в часи нелегкого вибору українського народу церкви,
органи місцевої влади та засоби масової інформації. З першої
частини виступів мені та, мабуть, й багатьом присутнім найбільше
сподобався виступ Айлін Баркер — професора з Великобританії,
яка розповіла, що в цій країні нема спеціального органу на кшалт
нашого колишнього Держкомрелігій. Якщо якась конфесія порушує
законодавство Об’єднаного Королівства, то цією справою переймається
Скотленд-ярд.
Як і варто було очікувати, всіх присутніх найбільше цікавили
дві проблеми — та, що заявлена у назві, та проблема щодо подальшої
долі Державного комітету у справах релігій, який ліквідувала
нова українська влада.
Щодо церков та конфесій, які виступили з поясненням своїх позицій,
то майже всі вони були одностайні в своєму нейтралітеті під
час виборчих перегонів. Присутні чекали на виступ представників
Української Православної Церкви Московського патріархату, ієрархів
котрої ми бачили на численних зібраннях та мітингах на підтримку
провладного кандидата Віктора Януковича. На превеликий жаль,
офіційної точки зору ми так і не дочекалися. Цю найбільшу в
Україні релігійну спільноту представляв парафіяльний священик
із Києва, який висловив тільки власну думку.
Останнього дня роботи круглого столу на нього прибув керівник
прес-служби УПЦ МП, який сказав щось на кшалт того, що його
церква завелика для того, щоб контролювати всі організації,
створені нею. Відповіді прес-секретаря на запитання представників
єврейських спільнот Києва, чому на хресних ходах, які організовувалися
УПЦ МП і проходили біля Києво-Печерської лаври, несли антисемітські
плакати, були такими, що церква не відповідає за тих, кого вона
створила. Досить, м’яко кажучи, дивна позиція. Мабуть, УПЦ МП
варто згадати чудові слова про те, що коли Церква одружується
з державою, то може залишитися вдовою. Та український народ
і сам побачив на чиєму боці, хоч як би це й не замовчувалося,
виступила значна частина представників УПЦ МП.
Щодо того, чи доцільне подальше існування Державного комітету
у справах релігій, думки розділися — одні конфесії вважали,
що такий орган потрібен, інші — що ця структура вже своє віджила.
Незнаючи, яку схему церковно-державних стосунків запропонує
нова влада, на це питання відповісти було неможливо.
Василь
Коршак
