Протягом всієї історії людства світ завжди пропонував
людині багато спокус. Вже у Едемському саду наші праотці Адам
та Єва були спокушені змієм. Сучасний світ до тих численних спокус,
які існували й раніше, додав ще багато нових. Сьогочасне інформаційне
суспільство надає людині небачені раніше можливості. Комп’ютер
зробив можливим виконувати надскладні обрахунки, моделювати, керувати
різними процесами в режимі реального часу. За допомогою електронної
пошти можна спілкуватися із знайомими з Австралії чи Америки так,
наче вони десь поруч. Мобільний телефон дозволяє кожної миті «бути
на зв’язку» у тому місці, де знаходиться людина. Телевізор дає
можливість своїми очима побачити події, які відбуваються за тисячі
кілометрів від домівки. Маючи достатні кошти, можна побачити нашу
матінку Землю через вікно космічного корабля...
Навіть більше, за допомогою комп’ютерних ігор людина може долучитися
до подій, яких ніколи не відбувалося, й без неї ніколи б не відбулося.
Можна уявити себе історичним персонажем, керівником країни, воїном
за справедливість, можна відкривати нові землі, боротися зі злом.
Достатньо мати комп’ютер та диск із відповідною грою.
Нещодавно у одному із численних телевізійних ток-шоу виступив
програміст, який створив собі віртуальну родину. У ній він мав
дружину, яку сам же й створив, скопіювавши фото своєї справжньої
дружини, та двох віртуальних дітей — реальне подружжя дітей не
мало. Цей молодий чоловік побудував віртуальний будинок з басейном,
на вихідні віртуально літав до Парижа. Коли його невіртуальна
дружина повідомила, що вона вагітна, то чоловік їй відповів, що
тепер вони матимуть трьох дітей. У голові програміста тісно переплелися
справжній та уявний світи. Епізод ток-шоу закінчився сумно, молодик
вирішив залишитися з віртуальною сім’єю. На цьому яскраво-гострому
прикладі видно, як може вплинути на психіку вже дорослої людини
тривале перебування в уявній, віртуальній дійсності.
Що ж тоді казати про дітей! У того, хто дивиться по телевізору
переповнені жорстокістю фільми, хто грає у «бойові» відеоігри
на комп’ютері, складається викривлене, спотворене уявлення про
фізичну смерть та насилля. У фільмах часто вона показується так,
що глядач сміється. Так кумедно падає труп, чи так смішно вмирає
у конвульсіях жертва. У відеоіграх, де кров ллється рікою, численні
рани, завдані ворогами, не болять, а самі супротивники, яких вдалося
вбити гравцеві, залишаються лежати десь позаду у калюжах крові.
Насилля стає чи не єдиним засобом вирішення будь-яких питань.
Внаслідок засилля жорстокості, культу сили, у сучасної людини
може поступово зникнути почуття того містичного жаху, що викликала
завжди смерть у попередніх поколіннях сущих на Землі. Так людина
може легко втратити почуття тонкої межі між реальним та уявним
світами. Тому й нерідко можна прочитати у газетах про те, що хлопчик
стрибнув з даху багатоповерхівки й, звичайно, розбився, хоч у
тих комп’ютерних іграх, у які він полюбляв грати, після таких
стрибків супергерої віртуальних пригод залишалися неушкодженими
або отримували нове життя.
Узвичаєння смерті особливо впливає на дітей, які не мають життєвого
досвіду, у яких слабко розвинений інстинкт самозбереження. Але
одного разу їм вперше доводиться побачити не віртуальну чи кіносмерть,
але справжню. Тоді й починаються проблеми, вірніше не починаються,
а проявляються, бо вони починаються значно раніше, вже тоді, коли
дитина дивиться бойовик чи грається у жорстокі ігри. І добре,
коли це стається без тяжких наслідків для їхньої нервової системи
чи психіки.
Духовна криза суспільства, й не тільки українського, призвела
до того, що для більшості українських сімей телевізор перетворився
чи не в єдине віконце в інший світ — світ яскравих кольорів, світ
високих почуттів, світ, який дає змогу відволіктися від похмурої
чорно-білої дійсності. А з голубих екранів нам подають безкінечні
розважальні передачі, які дозволяють тимчасово забути про проблеми
сьогодення, купу серіалів з красивим коханням, що мають замінити
ці почуття у реальному житті, фільми, наповнені насиллям та жорстокістю.
Як вберегтися дорослим та як вберегти своїх дітей від цього шкідливого
впливу жорстокого навколишнього світу? Мій знайомий професор одного
з провідних українських університетів вирішив взагалі відмовитися
від телевізора, у його родині його зовсім не було. Подружжя замінило
час на перегляд телепрограм, часом на читання, відвідування концертів
класичної музики, грою на фортепіано, спортом. Я спілкувався з
його дітьми, й потрібно відзначити, що був приємно вражений. У
порівнянні з дітьми зі звичайних «телевізійних» сімей, вони вирізнялися
вищим інтелектом, кращою поведінкою, ширшим колом інтересів. Я
вже не говорю про їхні успіхи у школі!
Можна зауважити, й цілком справедливо, що не всі є професорами,
не в кожному місті, й тим паче у селі, відбуваються концерти класичної
музики. Не всі пересічні українські родини мають змогу так виховувати
своїх дітей!
Апостол Яків у своєму Соборному посланні закликає християн «себе
берегти чистим від світу» (Як. 1:27б). Для збереження своїх дітей
та й власне себе від згубного впливу світу не існує загального,
універсального рецепту, який би задовольняв усіх. Кожен має знайти
власний шлях — спорт чи літературу, живопис чи вивчення навколишнього
світу, музику чи зоряне небо. Є багато способів знайти собі справу,
яка б зайняла людину, не залишила б часу для небезпечного вакууму,
який згодом заповнюється дияволом.
Та існує щось спільне, без чого всі зусилля будуть марними. Тільки
віра в Бога, тільки перебування у Його Слові, тільки постійне
спілкування з Творцем, перебування у молитвах та спільноті святих,
якими є віруючі у Христа Ісуса, може дати людині той захист, який
вбереже її від спокус світу цього, виробить імунітет проти насилля,
жорстокості та зла, що оточують нас.
Василь
Коршак
