Сьогодні ж, мої дорогі друзі у Христі, ми зібра-
лися для того, щоб відзначити також інавгу-
рацію — інавгурацію Сина Божого. І хоча сьогоднішня інавгурація сталася майже 2000 років тому, і не в Україні, а в далекій Палестині над рікою Йордан, для нас, християн, ця давня церемонія інавгурації є значно важливішою, ніж та, на яку ми чекаємо з дня на день. Інавгурація над рікою Йордан для нас є важливішою тому, що вона стосується Божого Царства і нашої участі в ньому, коли ж інавгурація Президента належить до земного царства, до світського устрою наших тимчасових справ, хоча, з іншого боку, та політична церемонія, на яку ми чекаємо, допоможе розібратися нам із тією важливою подією в історії нашого спасіння, що сталася над річкою Йордан.
Отже, «прибуває Ісус із Галілеї над Йордан до Івана, щоб христитись від нього». З часу тієї останньої події, яку ми з вами розглядали минулої неділі, пройшло вже майже 30 років. Після відходу мудреців із Вифлеєму, відбулася втеча Божої сім’ї до Єгипту, де вони й перебували аж до смерті Ірода Великого. Після того, Господній Ангол уві сні відкликає Йосипа назад в землю Ізраїлеву. Однак в дорозі стається незначна корекція напрямку повернення Божої сім’і, як це ми й читаємо у Матвія: «Та прочувши, що царює в Юдеї Архелай, — замість Ірода, батька свого, — побоявся піти туди він. А вві сні остережений, відійшов до країв галілейських. А прибувши, оселився в місті, на ім’я Назарет...» (Мт. 2:22-23). У Назареті галілейському і проводить своє земне життя той Ісус, що родився у Вифлеємській стайні, аж до тієї події, яку ми сьогодні святкуємо. За виключенням походу дванадцятирічного Ісуса Назарянина на Пасху до Єрусалиму, Святе Письмо нічого не каже нам про Його життя в Назареті. Однак це не означає, що ці перші тридцять років життя нашого Спасителя ніякого значення для нас не мають. Радше, навпаки, це мовчання Писання цьому є підтвердженням. Свої перших тридцять років земного життя Ісус Назарянин проводить у звичайних справах сім’ї теслі. Там Він зростав, там Він виховувався, там Він навчався Своєму земному ремеслу, подібно до кожного з нас, окрім одного. І те одне, що різнило Його від кожного з нас, аж ніяк не заважало нас розуміти. Чере те ми і читаємо про Нього у Посланні до євреїв: «Бо ми маємо не такого..., що не міг би співчувати слабкостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха» (Євр. 4:15).
Важливість цих перших тридцяти років життя Ісуса Назарянина для нас стає зрозумілою саме під час інавгурації, коли «прибуває Ісус із Галілеї над Йордан до Івана, щоб христитись від Нього».
Те, що це має бути саме інавгурація Спасителя нашого, Іван Христитель спочатку не розуміє. Через те, знаючи Хто це Такий, що прийшов до нього христитися, «перешкоджав він Йому й говорив: Я повинен христитися від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» Якщо б це не була інавгурація Божого Сина, то Іван мав би рацію. Адже, на відміну від Ісуса, Іван, що також, як і кожен з нас, зачатий та народжений природнім чином, що означає, що разом з усіма нами Іван Христитель за своєю природою є мертвою у грісі дитиною Божого гніву. І через те він, як і кожен з нас, постійно потребує прощення гріхів, а отже, саме безгрішний Ісус міг би його дати, охристивши Івана. Проте над Йорданом має відбутися інавгурація Божого Сина, зміст якої полягає у відповіді Самого Ісуса: «Допусти це тепер, бо так годиться виповнити усю праведність».
У цих словах Спасителя знаходиться усе: і важливість для нас Його попередніх тридцяти років, і присяга на виконання Ним самого діла праведності, і забезпечення Ним для нас усіх благословень, які виходять із діла праведності та даються нам у Хрищенні.
«Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю праведність», — каже Ісус Назарянин, зазначаючи для нас наступне.
По-перше, що ми, що кожен з нас тут присутній, що усі люди всіх часів самі по собі необхідної їм праведності, з якою вони могли б стати перед святим та справедливим Богом не мають, як написано: «Нема праведного ані одного», «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:10, 23), тобто позбавлені Божого схвалення.
По-друге, що цією праведністю для нас і є ці тридцять років безгрішного та праведного життя Сина Божого замість кожного з нас.
По-третє, Ісус Назарянин і прийшов сюди, над Йордан, з Галілеї, щоб охриститись в усі наші гріхи, в гріхи кожного з нас, гріхи усього світу, і щоб світ, усі ми, щоб кожен з нас міг охриститись у Його праведність. Охристившись у річці Йордан, Ісус присягнув взяти та почав класти на Себе усі наші гріхи, гріхи Андрія, Василя, Івана, гріхи Ольги, Катерини, Оксани, гріхи всього світу, ставши таким чином найбільшим Грішником, що коли-небудь ходив по землі. Охристившись у наші гріхи, Ісус з’єднує наше Хрищення з Його смертю та воскресінням, щоб через Хрищення зодягнути нас у Свою праведність, як написано: «Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:27).
У Хрищенні нашого Господа Ісуса Христа почало здійснюватися те, про що пише апостол: «Бо Того, Хто не відав гріха, Він [Бог] учинив замість нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2 Кор. 5:21). У Хрищенні в Йордані розпочався для нас щасливий обмін (Ісусу наші гріхи, нам — Його праведність), щасливий обмін, який завершиться Голгофським хрестом, як і пише апостол Іван про Божого Сина, що вчинив цей щасливий обмін: «То Той, що прийшов був водою та кров’ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров’ю. І Дух свідчить, бо Дух — то правда» (1 Ів. 5-6).
Отже, каже Ісус Назарянин Іванові: «Допусти це тепер, бо так годиться виповнити усю праведність». Тоді допустив він Його.
Мої дорогі друзі у Христі! Те, що в наші часи називають інавгурацією, в часи Івана Христителя називали помазанням. І те, що з Хрищенням Чоловіка на ім’я Ісус, що означає Спаситель, відбулося Його помазання, свідчить Його титул Христос, що означає Помазанець, та те Богоявлення, про яке пише Матвій: «І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»
Так відбулася інавгурація Божого Сина, так відбулося помазання Святим Духом Ісуса Назарянина нам на служіння, як нашого Пророка, Первосвященика, Царя, на проголошення нам Доброї звістки для нашого викуплення, примирення та вблагання, для нашого захисту та керування серцями; інавгурація Ісуса Христа, Сина Божого.
З інавгурацією вас, мої улюблені!
Христос Христився! У річці Йордан!