Останні тижні українського життя були бурхливими. Перед громадянами країни і, відповідно, перед християнами постали питання зайняття виразної позиції щодо того, хто легітимно представляє українську владу. Думки ділилися, але більшість християнських думок зійшлося на тому, що українська влада значною мірою самоусунулася від обов’язків, які описані Богом в Посланні до римлян (13:3-4):

В багатьох випадках урядовці робили речі абсолютно протилежні тому, до чого їх закликає Боже Слово: карали тих, хто прагнув законності і своєю бездіяльністю підбадьорювали відверті злочини проти держави та проти її громадян. Це викликало масові акції протесту українського народу і відповідну реакцію лідерів християнських церков, з яким ви, дорогий читачу, маєте можливість ознайомитися у цьому числі «Стягу». Церкви оголосили звернення до народу України не через політичні мотиви, а через те, що було учинено публічний гріх проти парафіян цих церков, і через те, що справа перестала бути просто справою політичною, а набула жахливих форм порушення багатьох вимірів моральності, на сторожі якої поставив Церкву Господь. А Бога треба більше слухатися як людей (Дії 5:29).

На час, коли верстається цей номер, ще не є відомим, яким чином розгортатимуться події в нашій країні. Ведуться переговори. США та європейські країни, які у своїй практиці все-таки більше зважають на справедливість, прагнуть допомогти українцям мирно вирішити цю кризу, у яку наш народ поставлено іґноруванням колишнім урядом обов’язків, покладених на них Богом, як також іґноруванням застереження, яке Бог дає кожній людині, що має владу: «Пани, виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Господь!» (Колосян 4:1). Що робити нам, християнам? Вочевидь, що відповідь на це запитання у найважчий за останні 13 років час для України ми знаходимо в словах нашого Спасителя про дві головні заповіді: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:37-39). У практичному вимірі це означає залишатися вірними Господу, дякувати Богові за любов до нас, що виявляється у спасінні і житті вічному, яке ми маємо винятково заради Ісуса Христа, і виявляти любов до наших ближніх, незалежно від того, до якої політичної сторони вони належать. Так роблять сьогодні парафіяни в Києві. Так робімо і ми: робімо усім добро, шануймо справедливі закони і молімося за наш народ і Україну!