Наша історія та спадщина

Кривава гора

Діялось це за часів Кримської війни. У загальному наступі російських військ на турецькі окопи сто українських козаків загналися далеко поза ворожі позиції та опинилися на одній залісненій горі, з-поміж скель котрої витікало джерело цілющої води. На цій горі татари оточили козаків великою силою війська. Почалася облога. Як довго козаки мали воду, а як поживу – м’ясо зі своїх коней, так довго відбивали кожен наступ ворога, і то так завзято й нещадно, що й до сьогодні татари називають цю гору «Кривавою горою». Лише поновлений наступ російського війська довів до визволення відважної жменьки козаків.
Саме так Ісус уміщує у наше серце Свою маленьку залогу тоді, коли ми стаємо віруючими у Нього людьми. Проти цієї маленької залоги ведуть постійний наступ людське тіло і кров. У цій борні треба конечно видержати, а Господня відсіч неодмінно прийде, і Ісус переможе у нас на кожному відтинку та дасть розвинутися добру у наших серцях.

«НОВИЙ СВІТ», ч.1-2 січень-лютий 1934 року.
Теодор Ярчук
Матеріал надано Martin-Lluter-Bund
(Ерлянген. Німеччина).

Христос учив народ любити,
І за народ Христос страждав;
А ви грабуєте освіту
І те, що Бог народу дав.

Христос носив вінець терновий
Святую Кров Свою пролив,
Своєю смертію святою
Народ з неволі іскупив.

А ви народ рабом зробили,
Братів за гроші продали,
Народ у терніях водили,
І піт, і кров його пили.

Не християни ви – іуди!
Цілуєте ви хрест святий,
А хрест народові на груди
Щодня кладете ви тяжкий.

Ви гірші Юди – той вдавився,
Ви тими грішми живете,
Що менший брат для вас трудився,
І брату жить не даєте!

Не призивайте ж всує Бога,
Не призивайте ви Отця,
Не оскверняйте ви Святого
Життятворящого Христа.

«Прозри», ч.14 (39). Рік II.
О. Кониський

ХРИСТИЯНИ
«Ми любимо Його, бо Він перший полюбив нас» (1 Івана 4-19).

Чи ми християни? – «Певно, що так!» – відповість не один, – «бо ми вже не є поганами».
Хіба ж людина є християнином лише тому, що не є поганином? – «Але ж ми, – скажуть багато з вас, – охрищені по-християнськи!»
Так, але це ще не дає підстави до правдивого християнства, бо правдиве християнство не є справою поверхневою, а справою серця. Хто прагне бути правдивим християнином, той мусить бути у стані відповісти на важливе запитання, котре задав Спаситель Своєму учневі, Петрові: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?»
Якщо не любиш, друже, Христа – то ти не є християнином. Ти можеш лише тоді Його любити, коли сам пізнаєш Його велику любов. Чи пізнав ти ту любов, котра зійшла до холодного гробу і віддала усе задля тебе?
Якщо любиш, друже, Спасителя, то ти мусиш любити і тих, за яких Він умер…

«Прозри», ч.14 (39). Рік II.
Теодор Ярчук

Практична наука релігії

Один молодий віком брат у Христі, котрий недавно стався лютеранином, по усіх усюдах говорив про своє навернення до Христа і Його божественне Євангеліє та про любов Божу. Раз зустрів він у лісі старенького, бідолашного селянина, що згорбився під важким оберемком хмизу і давай йому усе це оповідати. Старець трохи послухав натхненного слова молодого брата у Христі про велику любов Божу, а тоді й каже йому: «Хто так важко мусить працювати на в’язанку незначущого хмизу і під ним так угинатися, як я, той не помічає ніякої любові Божої».
Про цю пригоду з жалем оповів молодий брат у Христі одному старшому християнинові; той сказав йому: «Коли би ти був допоміг старому хоч півгодини понести його в’язанку хмизу, то він, напевно, був би звернув більше уваги на твої гарні слова. Коли відчувається дещо любові, тоді у неї легше віриться».
Справжній вияв любові це той шлях, котрий веде до обнови і відбудови Христової Церкви. Хто лише багато говорить, але нічого не робить, той не має великої вартості ані у ділі розбудови Церкви, ані у справі відродження народу. Лише спільна робота і співпраця членів дадуть силу починаючому розвиватись лютеранству в українських землях.

«Прозри», ч.14 (39). Рік II.
Теодор Ярчук

Павутинна релігія

Павутинна сітка – це чудесний твір спритності та майстерності павука. А релігія лицемірна, чи не є вона витвором великої штуки? Павутиння цілковито виходить з внутрішніх, виділяючих органів павука. Бджола збирає мед з квіток і з вощини будує комірки. А павук нічого з квіток не збирає. Він за своїм бажанням витягає з себе самого матеріал до своєї будівлі. Саме так лицеміри черпають своє довір’я із самих себе. Вони самі ставлять основу і на цій основі будують доми віри, бо нічим не хочуть завдячувати ласці Божій.
Павутиння є дуже нетривке і легко знищиме. Воно справді майстерно сплетене, але що ж з того! Легке потягнення мітлою чи палицею відразу нищить усю павутинну будову. І це нам нагадує, що у Божому Царстві не можна і не вільно терпіти павутиння. Господь знищить його враз та ще й разом з тими, хто його уткали. О, друже мій, обіпри свою віру на щось тривкіше, ніж павутиння...

«Прозри», ч.14 (39). Рік II.
Теодор Ярчук

Підготувала та адаптувала до сучасної української мови
Анжела Горпинчук