— Павле Івановичу, розкажіть читачам «Стягу» як живе зараз громада УЛЦ в Олександрії.

— Громада Української Лютеранської Церкви в місті Олександрії Кіровоградської області дуже молода — їй всього третій рік. Вона живе повнокровним життям — щонеділі проводяться богослужіння, члени громади вивчають Біблію. Щосуботи проводиться Біблійна година. Минулої неділі ми закінчили вивчати Книгу Буття. Кожен член громади має Біблію вдома, він може вивчати її як самостійно, так і запитувати у пастиря Олександра про незрозумілі місця. При нагоді, хочу подякувати Єпископові УЛЦ В’ячеславу Горпинчуку та працівникам Єпископату за літературу, яку нам надають, це велике благословення для нас. Через тиждень розпочнеться робота «Клініки на колесах», сподіваємося на позитивний резонанс від їх праці в Олександрії, де багатьом потрібна медична допомога. Надіємося, що люди, які вперше про нас дізнаються завдяки «Клініці», згодом стануть членами громади. Коли після роботи «Клініки» будуть бажаючі вивчати Катехізис, ми знайдемо відповідне приміщення й розпочнемо заняття.

— Павле Івановичу, одним із головних шляхів отримання людьми інформації про громаду є не оголошення в газетах, не вручання на вулицях запрошень, хоч і такі дії можуть принести позитивний результат, а є шлях, я б його назвав «від серця до серця», коли вірні запрошують своїх рідних, сусідів, знайомих відвідати богослужіння, Біблійні заняття. Чи члени громади в Олександрії є активними у цьому сенсі?

— Так, члени громади запрошують своїх ближніх на богослужіння. Часто вони приходять один-два рази й відходять, але дехто й залишається. Багато людей мають стійкі стереотипи, які важко долаються. Багато молоді від’їхали з Олександрії до Києва, бо у місті важко з роботою. Важливим фактором, хоч і не головним, є наявність відповідно оформленого приміщення, щоб люди знали, що то храм. Туди б набагато охочіше приходили б люди, ніж до зали, яку зараз орендує громада у музичного училища. Більшість городян нашого міста вважає себе православними, хоча насправді є ними номінально. Запитуєш у такого православного: «Може Ви знаєте Символ віри?» У відповідь часто чуєш: «А що воно таке?» Такі люди залишаються у своєму теперішньому становищі, й нічого не хочуть змінювати. За радянської влади нас учили, що Бога немає, що «релігія — опіум для народу». Деякі люди залишаються на атеїстичних позиціях, але більшість вірить у Бога, хоч дуже багатьом із них до церкви йти «ніколи». Хоч на інші, менш значущі для людини речі, такі люди час знаходять.

— Як, на Вашу думку, змінилася б ситуація у громаді, коли б вона мала власне приміщення, хоч і невеличке? Чи зможе громада його гідно використовувати, охороняти, утримувати?

— Звісно, проблем би збільшилось, але ми використовували б приміщення не 4 години на тиждень, як зараз, а значно більше. Так, Страсного Тижня ми мали п’ять богослужінь. Кошти, які зараз витрачаються на оренду, йшли б на утримання приміщення. Та й люди б знали, що йдуть до храму. Про перспективу зростання нашої громади свідчить те, що нещодавно у ній відбулося Таїнство Хрищення дівчинки.

— Яку гуманітарну роботу проводить Олександрійська громада у школах, серед інвалідів, у сиротинцях?

— Надавали допомогу багатодітним сім’ям одного із сіл, які входять до складу Олександрії. Запропонували нашу допомогу місцевому осередку Товариства сліпих. В тому числі придбали для них Євангелії від Івана великим шрифтом, які нам надіслали зі Львівського осередку Українського Біблійного Товариства. Під час роботи «Клініки» ми запросили обстежитися у ній круглих сиріт, які навчаються в училищі культури.

— Чи регулярно громада отримує видання Української Лютеранської Церкви та «Лютеранської спадщини»?

— Так, видання надходять нам вчасно, й ми забезпечені літературою. Хотілося б висловити наші побажання до літургійного комітету УЛЦ: було б добре мати у «Служебнику» ноти до псалмів, до співів, які виконуються під час богослужіння.

— Павле Івановичу, дякую за цікаве інтерв’ю!

Інтерв’ю взяв Василь Коршак