— Пастире, які насущні проблеми стоять перед Вами у пастирському служінні?

— Хотілося б, щоб громада зростала. Її члени мають багато друзів, яких запрошують на богослужіння та заняття. Я дуже радію, коли приходять ближні членів громади, вони чують Слово Боже. Тоді я виконав значну частину свого служіння — Слово проголошене. Святий Дух забезпечує ті дари, які дає слухачам Слово. Звичайно, хотілося б, щоб усі залишалися в громаді, але «Слово Боже порожнім ніколи не повертається». Люди були у нас, вони почули Слово, вони не втрачені для Бога. Він має намір посилати до них ще й ще проповідників. Біблійний спосіб існування громади, це коли є такі люди, які завжди ходять на богослужіння, є такі, які відвідують їх незавжди, але є й такі, які прийшли вперше. Особливо я дякую Богові за таких парафіян, які колись ходили до громади на богослужіння та на навчання, потім відійшли, а зараз повернулися.

— Пастире, побутує думка, що Західна Україна релігійніша, ніж Східна, Південна. Ви працюєте в самому центрі України. На Ваш погляд, чи така думка підтверджується фактами, та як Вам служиться?

— Так, ставлення люду до релігії, до Церкви, відрізняється в залежності від регіону держави. Щось легше пояснити на Західній Україні, особливо з організаційних питань роботи Церкви, правил поведінки на богослужінні і т. ін. Але це абсолютно не впливає на дієвість Слова Божого. Коли воно звіщається так, як цього хоче Господь, то воно діє однаково як на галичанина, так і на полтавчанина, і порожнім не вертається. Протягом останніх десяти років на Західній Україні люди звикли до деяких стандартів віри. Те, що там сприймається як стандарт віри, дуже часто не наказано Самим Богом. Тут такого немає, тому працювати простіше. Коли люди не знають небіблійних підходів до деяких питань, то з ними працювати легше. З іншого боку, Слово Боже дієве. Навіть тоді, коли люди чують його не з зовсім звичним акцентом, чи коли чують від людей з іншими політичними поглядами. Слово Боже сприймається не тому, що проповідується політичним однодумцем, а тому, що це — Слово Боже. Сам Святий Дух допомагає зберегти Слово, дає Йому працювати, робить тебе віруючим, а твої діла — ділами віруючих. Так що різниця — реальність, але вона не робить неможливим проповідування Слова Божого. Я відчуваю велику вдячність до тих людей, які мене прийняли. Я проголошую їм тільки Слово, але у різних питаннях, як політичних, так і в питаннях історії нашого народу, а також у побутових, часто маю з ними різні погляди. Слово Боже не залежить від того, хто його проповідує.

— Як, на Вашу думку, шкідливий вплив сучасного світу на молодь відчувається тут, у невеликому місті Олександрії? Як можна наблизити Слово Боже до сучасних дітей, до сучасної молоді, до нашого майбутнього? Які види молодіжних служінь практикуються у громаді?

— Населення Олексадрії нараховує на сьогодні 79500 мешканців. Колись, в 1961 році, у ньому жили 105000 наших співгромадян. В той час, для порівняння, у Тернополі мешкало 30000 жителів. Молодь нашого міста має такі ж проблеми, як і у великих містах — наркотики, розпуста та жорстокість у ЗМІ, ігри та інші. Навала проблем зростає так швидко, що інколи й випереджає Церкву. Розуміючи важливість використання сучасних ЗМІ, таких, як газети та радіо, Господь хоче щоб саме через Його благовісників люди дізнавались про Євангелію. Часом таким благовісником є пастир, який промовляє із проповідниці, а часом це мирянин, який розмовляє із сусідом. У громаді нашій небагато дітей, однією із причин є вікова структура населення. Але, що дуже добре, у нашій громаді є не тільки діти, яких привели батьки, але й діти, які самі привели батьків. Але Слово Боже до дітей доходить, в основному, саме через батьків. Другим шляхом є шлях від дитини до дитини. Діти несуть Добру Новину в своєму середовищі, розповідаючи про безцінні Божественні дари. Громада наша молода, функціонує третій рік. Два роки ми мали тільки тих дітей, які були при реєстрації громади, протягом останніх трьох-чотирьох місяців цього року відчуваю деяке пожвавлення роботи з дітьми. Члени громади спілкуються між собою протягом цілого тижня. Діти збираються, спілкуються, співають. На Трійцю дали перший концерт. Діти відвідують щосуботні Біблійні години та Біблійні заняття у неділю. Наші діти багато часу приділяють церковній естетиці — вони опановують техніку вишивки, розпису писанок. Ця робота не формальна, але дійсно проводиться.

— Пастире, декілька слів про Вашу викладацьку роботу.

— Це був мій євангелізаційний проект. Наша громада має структуру, яка не є ідентичною структурі суспільства. У нас бракує молоді. Доводиться думати про те, як донести Слово Боже до молодих олександрійців. Так, як я, крім того, що є пастирем УЛЦ, раніше отримав фах викладача біології та хімії, то один із вищих навчальних закладів, який видає дипломи державного зразка, має відповідну акредитацію та ліцензії, надав мені, лютеранському пастирю, години для викладання курсу природознавства. Це небагато, 16 годин на рік. Коли робота була виконана, то принаймні в одному українському вищому навчальному закладі, принаймні один курс природознавства викладався не у вузьких рамках дарвінізму, а у протиставленні йому, у порівнянні з Біблійною правдою про походження людини, про суспільство, про залежність людей від волі Всемогутнього Отця. Я викладаю вже протягом двох навчальних років. Звичайно, коли йдеш до студентів, намагаєшся у межах курсу, про який просила адміністрація, донести їм Біблійну правду та Євангелію про те, що Ісус Христос зробив для людей, для їхнього спасіння. Молодь мене почула, більшість виявила неатеїстичні погляди, більшість намагалася думати так, як християни, хоча, не вивчаючи постійно Святе Письмо, студенти не в усьому мають вірні знання про Божественні істини. Спілкування відбулося, діти почули Євангелію. Особливих результатів для громади не було, але це була спроба. В інших закладах, серед іншої молоді я буду це продовжувати. Якщо людям потрібна будь-яка допомога, ми допомагатимемо, але одночасно даватимемо найціннішу допомогу — Євангелію Ісуса Христа.

— Пастире, під час богослужіння у Олександрійській громаді я був приємно вражений великою кількістю різних вишивок — від хоругв до скатерки на престолі. Розкажіть про цей аспект життя громади.

— Члени громади активно працюють з церковною естетикою, зокрема багато жінок вишивають. Організатором та ініціатором цієї праці є Наталя Іллівна Кузнєцова. Роботи членів громади досить гарні, і у 2003 році нас запросили взяти участь у виставці, яка організовувалася у міському краєзнавчому музеї. Роботи жінок нашої громади сподобалися людям, навіть були бажаючі придбати деякі з них. Чимало жителів міста дізналися про нас завдяки цій виставці. У музеї своїми роботами про Христа ми зупиняли увагу відвідувачів на постаті Ісуса Христа. Звичайно, вишивка не несе такої інформації, як проповідь чи Біблійне навчання, але людина бачить: ось Христос. Далі вона питає, чи не питає про те, що Він зробив для неї. Ми прагнемо, щоб більше людей, як коли не почули про Христа, то зосередили б свою увагу на Христі. Звичайно, очікуємо слухачів Слова, зламаних сердець, хочемо, щоб люди йшли до Церкви. Але доводиться ще й ще раз звертати увагу на Христа, щоб досягти успіху. У 2004 році до нас звернувся той самий музей з пропозицією організації експозиції. Оскільки нові вишивки були незакінчені, ми запропонували показати літературу. Цей захід було проведено до Великодня. Люди побачили Біблію різними мовами, видання «Лютеранської спадщини». Під час роботи виставки ми отримали деякі прохання й залишили експонати тим, хто їх попросив. Люди, які у Великодні дні побували в музеї, бачили нашу літературу. Такі заходи ми плануємо робити й надалі, це допомагатиме Церкві робити ту роботу, яку заповів їй виконувати Ісус Христос.
— Отче, дякую за інтерв’ю. Нехай Господь поблагословить Ваше служіння та Олександрійську громаду УЛЦ.

Василь Коршак