Громада Української Лютеранської Церкви в Олександрії молода, їй ще немає й трьох років. Служить у ній пастир Олександр Діч.

Пастир О.Діч та вірні громади перед автобусами «Медичноїклініки на колесах»

Олександрія зустріла мене чистим зоряним небом, бо потяг прибув після першої ночі. Такого чистого неба я давно не бачив. Зорі були, як на долоні. Згадалися слова Миколи Гоголя про тиху українську ніч. Нічне повітря було напоєне пахощами квітів та акації. В одному потязі зі мною поверталися із Києва дві сестри із громади Олена Ющишина та Діна Науменко, які навчаються на дияконських курсах. Нас зустрів пастир Олександр Діч.
Вранці разом із пастирем ми прийшли до будинку музичного училища, де громада орендує залу для богослужінь та проведення Біблійних занять. На подвір’ї стояли два автобуси «Медичної клініки на колесах», які незабаром мали розпочати тут свою працю.
На богослужінні цього недільного дня завітали більш ніж 30 душ, деякі з них прийшли, як потім мені розповів голова громади Павло Каніковський, вперше. Але більшість присутніх складали ті члени громади, які відвідують її з моменту заснування.
Після богослужіння відбулися Біблійні заняття, на яких закріплялися знання з Книги Буття, вивчення якої закінчилося минулої неділі.
Пастир Олександр показав мені два будинки, придбавши які громада вирішила б одну з найголовніших проблем майже всіх громад нашої Церкви — проблему власного приміщення. Маючи такий будинок, здійснивши деякий ремонт, придбавши необхідні меблі, громада мала б свою домівку. Кошти для придбання будинку потрібні не астрономічні, але приклад Олександрійської громади міг би бути пілотним проектом для існування невеликих громад нашої Церкви й поступового переходу їх до фінансового самозабезпечення.
Коли в неділю ввечері ми з пастирем Олександром ішли на залізничний вокзал, то проходили через центральну площу міста, на якій височить пам’ятник Володимиру Леніну, поруч якого знаходиться невеликий хрест із зображенням розіп’ятого Спасителя. Поруч розп’яття стояла ятка та стільці. Лунала гучна музика, молодь пила пиво. На цій площі, наче в якомусь фільмі, сконцентрувалося й минуле, яке символізував Ленін, майбутнє — Спаситель, і сучасне — молодь цього світу, яка пила пиво й слухала гучну музику. Подумалося, що праці для проповідування Слова Божого, для того, щоб мати майбутнє, у Олександрії вистачить ще надовго.

Василь Коршак