Є люди, поряд з якими світ навколо нас здається особливим.
Таким особливим став день 18 березня в офісі МБФ «Дар життя»
в м.Тернополі, що на вул.Руській 19/67. Того дня консультанти
центрів «За життя» Києва, Севастополя, Тернополя, Кременця мали
можливість зустрітись і поспілкуватись з експертом зі світовим
іменем в галузі людської статевості і абортів доктором Віллке
та його дружиною Барбарою.
Керівник МБФ «Дар життя» в Україні пан Лейпер разом з міжнародним
директором Фонду паном Ділгардом запросили на щорічну зустріч
консультантів у Тернополі подружжя Віллке для того, щоб наші
консультанти змогли задати свої питання автору знаменитої книги
«Аборти. Питання та відповіді» (пан Віллке є доктором гінекології).
Зустріч в Тернопільському Центрі «За життя» була неофіційною,
швидше продовженням зустрічі у Львові, яка відбулась напередодні.
Серед багатьох питань, які хвилювали наших консультантів, були
питання щодо консультування жінок (як, проте, і чоловіків) з
пост-абортним синдромом. Доктор Віллке під час своєї слайдової
презентації розповів про 5 кроків, які слід пройти жінці (чи
чоловікові) з допомогою досвідчених консультантів, які хочуть
у післяабортний період перебороти скорботу за втраченою через
аборт дитиною.
Цікавими і корисними для наших консультантів виявилися і коментарі
слайдів щодо клонування людини, використання стовбурових клітин,
питань біоетики та контрацепції. Мимохіть згадались зовсім протилежні
коментарі українських колег доктора Віллке, які стверджують,
що «у структурі загальної кількості абортів переважають міні-аборти,
які є менш згубними для жіночого організму» («Тернопіль вечірній»,
№15, 2004). Про дитину в таких коментарях, як правило, не йдеться.
А хто з лікарів, що роблять аборти, відповість на таке запитання:
«Чому життя дитини поза материнською утробою захищається, а
дитина в утробі матері може бути розірвана на шматки і викинута
в смітник»?
Медична наука не стоїть на місці. В розвинутих країнах вже давно
роблять операції в материнській утробі дітям з вадами розвитку.
Покликання медиків лікувати, а не вбивати. Нашому суспільству
нав’язується перекручена етика, яка допускає вбивство ненароджених.
Ця етика перекручує навіть клятву Гіппократа, яка зобов’язує
медиків піклуватись про людське життя. Адже Гіппократ, що жив
задовго до народження Христа, завжди служив зразком етичної
поведінки лікаря.
Можна прикриватись гарними гаслами, створювати різноманітні
центри і служби з гарними назвами, пропонувати підліткам контрацепцію
як альтернативу абортам, вчити їх, як правильно користуватись
презервативами; можна, звичайно,робити і так, і вдавати, що
це дійсно те, що потрібне сьогодні Україні, а можна діяти іншим
чином. Наприклад, вкладати кошти для розвитку програм утримання
молоді від дошлюбних стосунків, як єдиного способу уникнути
хвороб, що передаються статевим шляхом (до речі, президент Буш
на такі програми не шкодує 80 млн. доларів щорічно, а в 2005
році ця сума повинна зрости до 250 млн. доларів), а також навчати,
що перелюб є гріхом.
Всі ми маємо своє покликання в цьому житті. Не кожен може знайти
в собі достатньо сил, щоб виконувати його так, як це робить
така непересічна людина, як доктор Віллке. Але кожен може попросити
Творця керувати нашими шляхами на цій землі. І будьте певні
– Він не залишить вашого прохання без відповіді. Бо Він нас
полюбив ще до того, як ми Його пізнали, полюбив так, «що дав
Свого Сина Однородженого, щоб кожен, Хто вірує в Нього, не загинув,
а мав життя вічне».
Підготувала
Алла Тимчак
