Слава Ісусу Христу! Слава навіки!
Вельмишановний Єпископе В’ячеславе, шановні вірні Української Лютеранської Церкви, шановні брати та сестри в Христі Ісусі! Сьогодні ми з милості Божої є свідками славного воскресіння Служебника українських євангеликів. Хоча, можливо, в цьому контекстові варто використовувати трошки інше слово характеризуючи події нашого церковного буття. Бо наш Служебник не був похований, і він не помер під час більшовицько-сатанинської навали в 39-тому (тридцять дев’ятому) році. Так, він страждав від атеїстичного вдару, він був принижений комуністичним божевіллям, він був розіп’ятий на своєму хресті, але він не помер, і не був навіки загублений. Бо правда Божа, яка була нашими духовними попередниками вміщена в сторінки Служебника, не може бути винищена будь-яким засобом, як це стверджує в своєму псалмі псалмоспівець: «...а правда його пробуває навіки» (Пс. 111:3). Правдиве розуміння Святого Євангелія Ісуса Христа не може бути заплямоване жодною людською неправдою та протистоянням, як про це сміливо в алегоричній формі зображує святий апостол Іван в Книзі Об’явлення: «І побачив я іншого Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові» (Об. 14:6). І тому, роздумуючи над цими славними подіями нашого церковного життя та служіння, я більш схильний сьогодні характеризувати відродження Служебника як друге пришестя Служебника Української Лютеранської Церкви. Це величне та славне пришестя Служебника, це переможне повернення літургійних текстів, які за своїм змістом і надалі будуть продовжувати проголошувати істину Святого Євангелія українському народові, втішаючи його прощенням та виправданням благодаттю. І «...нехай же служить він на славу Святій, Одноістотній, Животворящій і Неподільній Трійці, на користь українському народові і на добро всім братам у вірі — українським євангеликам».
Від імені літургійного комітету висловлюю щиру подяку:
Триєдиному Богові за Його безмежну благодать та любов по відношенню до нашого народу. Дякую Господові в Ім’я Сина Божого за Його служителів Святого Євангелія: душпастиря Теодора Ярчука, душпастиря Михайла Тимчука та інших служителів Української Лютеранської Церкви, які в нелегкі часи були і залишились до кінця свого життя «сіллю землі та світлом для світу». Від імені літургійного комітету висловлюю щиру подяку:
- Єпископові В’ячеславу за його батьківське піклування під час засідань літургійного комітету, за його поради, якими живилася робота над Служебником та Співаником.
- Ректорові Семінарії Давиду Джею Вебберу за його богословську та віросповідну опіку, яка всі наші думки, погляди та прагнення тримала в межах Лютеранського віросповідання.
- Всім душпастирям, що працювали в літургійному комітеті.
- Особливу подяку хочу віддати пастиреві Тарасу Коковському за його наполегливе та віддане служіння щодо опрацювання матеріалу над Служебником.
- Вадимові Солодкому за титанічну працю над формуванням Співаника.
- Секретареві Української Лютеранської Церкви Ігорю Рудзіку, який займався всією технічною роботою над Служебником. Всім вірним Української Лютеранської Церкви, які молилися за вихід Служебника.
Від імені літургійного комітету висловлюю щиру подяку:
- Виконавчому директорові фундації «Лютеранська спадщина» докторові Роберту Рану, через якого наші духовні літургійні прагнення стали реальністю.
Всім братам та сестрам в Америці та в усіх куточках землі за те, що вони своїми молитвами, порадами, піклуванням, підтримкою надихали наші серця до плідної праці на ниві літургійного богослов’я.
Нехай Отець Небесний в Ім’я Спаса Ісуса Христа поблагословить усіх Вас Своєю благодаттю!
Слава Ісусу Христу! Слава навіки!