У Світлани не було багато часу розмірковувати про своє життя. Потрібно було якось жити, бо вона дала життя чотирьом діткам, а нелегкі дев’яності роки, наче потужний землетрус, порушили весь звичайний уклад життя. Здавалось, що все звелось нанівець і навіть не спадало на думку, що наш Господь знаходиться поруч, що Бог зробив для неї і надалі приготував для дітей Божих.
Прибігаючи на роботу до музичної школи села Березнегуватого Миколаївської області, вона дивилась на щасливих дітей і дорослих, що в неділю збиралися там, орендуючи на той час зал для проведення богослужінь місійної станиці УЛЦ. Вона звернула увагу на свій стан перед Господом через прабатьківській гріх і зрозуміла, що за своєю природою не може мати правдивий страх Божий і правдиву віру в Бога. Більше того, ця хвороба, або ж вроджена вада, є правдивим гріхом і засуджує на вічний гнів Божий тих, що не народженні знову через Хрищення та від Духа Святого. Світлана слухала проповідь Божого Слова пастиря Олександра Зонне і одного часу збагнула буденну марнотність життя без Ісуса Христа: «Як же я і мої діти будуть далі жити без правдивого Бога?» – думала вона. «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим.10:17). Не відкладаючи справи, вона звернулась до пастиря Зонне: «Пастире Олександре, охристіть моїх діточок, трьох синів та донечку».
Слово Боже та Хрищення впевнено зробили свою справу і продовжують це робити. Закінчились довгі тижні конфірмаційних занять. Світланина радість співпала із цьогорічним Різдвом Христовим. Своє перше у житті Святе Причастя вона отримала разом з донькою Ганною.
Світлана та Ганна в цей урочистий день звернули особливу увагу на молитву пастиря Зонне, яку він провів під час цього Богослужіння зі сповіддю і Господньою Вечерею: «Вірую, Господи, й визнаю, що Ти єси поправді Христос, Син Бога живого, Котрий на цей світ прийшов грішників спасти, із них перший – то я… Нехай же не на суд і не на осудження буде мені причастя Святого Твого Таїнства, а на зцілення душі і тіла. Амінь».