Сьогодні, 4-го грудня, як і 75 років тому, коли вперше мешканці села Камінного почули голос євангельського проповідника Ауґсбургзького віросповідання, слово про хреста знову лунає у Камінному з уст пастирів-євангеликів, — тепер вже пастирів Української Лютеранської Церкви, яка є правоприємницею колишньої Євангельської Церкви Ауґсбургзького віросповідання. Нагодою для цього є передання цього вже зовсім не нового візантійського хреста, із маленькою поперечиною зверху та дещо більшою косою поперечиною знизу, громадою села Камінного представникам УЛЦ. І те, що ми сьогодні зібралися тут, під відкритим небом не зовсім погожого грудневого дня біля місця, де стояла колись будівля Євангельської Церкви Ауґсбургзького віросповідання, говорить про те, що ми є зовсім не байдужими до цього візантійського хреста, який є основним символом східного християнства. І навіть те, що до Страсної П’ятниці ще майже півроку, це не завадить нам говорити про хрест, адже тільки дивлячись на Христовий хрест, ми належним чином зможемо підготувати себе до святкування Різдва Господнього, адже саме Слово про Христа є головним посланням християнської церкви, як це каже апостол Павло: «Бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого...» (1Кор.2:2).
Отже, хрест із маленькою поперечиною зверху та дещо більшою косою поперечиною знизу. Саме ці дві поперечини різнять візантійський хрест від латинського, простого чотириконечного. Щодо поперечини зверху, то вона, як правило, не викликає запитань нерозуміння, бо більшість християн знають, що вона символізує табличку з надписом: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Однак, на рахунок нижньої косої поперечини, — не всі християни певні, що вона означає, перш за все, це стосується християн латинської традиції. Щодо лютеран східної традиції, представниками якої є Українська Лютеранська Церква, то для нас ця коса поперечина знизу має подвійну важливість.
По-перше, вона нагадує нам про три хрести на Голгофському пагорбі, пагорбі Черепа. Вона нагадує нам про розп’ятого Спасителя, «...а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку» (Ів. 19:18). Той, що з цього боку, нагадує нам про нашого старого Адама, про нашу грішну та повністю зіпсуту природу, що вспадкували ми через Адамове гріхопадіння, про котру ми чуємо: «Щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях» (Еф.4:22), «бо думка тілесна — то смерть.., думка бо тілесна —ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може» (Рим. 8:6-7), «бо тіло бажає противного духові... Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього... Хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал.5:17, 19-21).

Під час Богослужіння

А той, що з цього боку, нагадує нам про нашого нового чоловіка, наше нове духовне життя та природу, що створена в нас купіллю відродження, як написано: «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, — стародавнє минуло, — ото сталось нове!» (2Кор.5:17), що є «відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у праведності й святості правди» (Еф.4:23-24), «що відновлюється для пізнання за образом Спасителя її» (Кол.3:10).
Через це, по-друге, ця коса поперечина знизу нагадує мені про моє Хрищення, про те, на що вказує мені Хрищення. Вона нагадує мені слова Лютера: «Що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчинками та бажаннями, і що замість нього нова людина повинна щоденно поставати та воскресати, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно» (Мк.4:11).
Ця додаткова коса поперечина на візантійському хресті нагадує нам, що через Хрищення ми маємо частку у Христових смерті та воскресінні. Бо як Він поховав наш гріх, так само і ми можемо і повинні щоденно гріх перемагати та хоронити його. І як Христос воскрес із мертвих та живе, так само і ми можемо і повинні щоденно жити новим життям у Ньому. Як це і пише Павло в нашому тексті: «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя» (Рим. 6:3-4).
Таким чином, через Хрищення ми розпинаємо нашу гріховну природу так само, як Христос був розп’ятий за нас. Через Хрищення ми хоронимо нашу гріховну природу так само, як Христос був похований у могилі. Через Хрищення новий чоловік повстає до життя в нас так само, як Христос воскрес до життя Великоднього ранку.
Коли я пригадую своє Хрищення, я роблю це із знаком хреста, ось так — справа на ліво, як це робилося при моєму Хрищенні на моє чоло та серце, щоб відзначити мене як викупленого Христом розп’ятим, Котрий, бувши правдивим Богом, заради мене стався правдивою людиною, страждав, помер та воскрес із мертвих, і тепер Він живе у моєму серці.
Прикладаючи знак хреста до свого чола та серця, ми промовляємо слова: «В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Ці слова виходять із Христового наказу: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт.28:19). Повторюючи ці слова в церкві чи приватно, ми пригадуємо, заявляємо та сповідаємо перед небом, землею та пеклом усе те, що Триєдиний Бог дав нам у нашому Хрищенні, а саме: «прощення гріхів, визволяє від смерті та диявола, дає вічне спасіння всім, що повірять, як це проголошують Слова та обітниці Божі» (МК 4, 6). Як це сповідає апостол Павло: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим.8:38-39).
Використовуючи візантійський хрест, чи роблячи знак хреста, ми для декого можемо виглядати дивними, забобонними чи не по-євангельськи. Однак, те, що ми можемо для декого так виглядати, не повинно заважати нам сповідати нашу віру, лютеранську віру, християнську віру, віру в Триєдиного Бога, роблячи знак хреста та промовляючи: «Вірую...» Амінь.