Четвертого грудня року Божого 2003-го, село Камінне, що на Івано-Франківщині... Звичайний у людському розумінні день... Але — особливий день в житті віруючих Української Лютеранської Церкви, котрі саме цього року святкують десяту річницю відродження церкви, правонаступниці Української Євангельської Церкви Авгсбурзького віросповідання.

Їдемо авто зі Станіславова (колишня назва Івано-Франківська). Дорогою пригадується наш попередній приїзд сюди у жовтні разом з Єпископом В’ячеславом. Це наче дотик до живої історії церкви. Ось і Камінне... Камінчани роблять наголос на першому складі, ніби підкреслюючи, що в основі назви села лежить слово «камінь». Так, тут мешкають нащадки міцних у вірі євангеликів, що дали церкві аж п’ять пастирів, і чимало палких патріотів України, які любили Бога і рідний край, і віддали за нього власне життя. Камінчани – гарні, гостинні люди. Часопис «Українська Реформація» у числі 3 за 1929-й рік зазначає: «Село Камінна... визначається незвичайною свідомістю і національним почуттям».
Під’їжджаємо до місця, де колись стояла церковна будівля місцевої громади УЄЦАВ. Це відразу біля дороги, що звивається через усе село.

Після Богослужіння у Камінному

Намагаюся пригадати фото, на котрому зображено щойно зведену церкву, і порівняти з тим, що залишилось від неї. Власне, залишився лише фундамент, що вказує на контури церкви. Його підновили мешканці села. Зовсім недавно збудували невеличку каплицю. Місце і досі шанують, як згадку про те, що тут стояв Божий храм і звіщалася Добра Звістка Ісуса Христа про спасіння. Камінне – батьківщина пастирів УЄЦАВ Михайла Гільтайчука і Михайла Тимчука. Останній служив душпастирем у Лазарівці. Камінчани мені навіть нагадують лазарівчан своєю привітністю та добротою – рисою скромних трудівників, що знають справжню ціну праці на землі. Мені запам’яталися слова Параски Процак, з котрою ми говорили про теперішнє і минуле. Наприкінці розмови вона промовила: «Я певна у своєму спасінні, тому що мій Спаситель – Господь Ісус Христос». Чудові слова дитини Божої, що цілком довіряється Христові. В дарунок від Параски Процак ми отримали невеличку книжечку її споминів. Пані Наталя Гільтайчук – племінниця пастиря М.Гільтайчука, поділилася спогадами про свого вуйка (так в Галичині називають дядька).

Збір підписів для передачі хреста до музею УЛЦ

Поруч з фундаментом церкви – старе дерево, німий свідок багатьох подій... Прямо до дерева сиротливо притулився понівечений залізний хрест на дерев’янім осерді, в котрому застрягла куля... Розстріляний хрест...Розстріляна церква...Розстріляна, але не знищена. Сам Господь сказав: «...Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Матвiя 10:28). Ці слова бриніли у голові під час відвідин Дем’янового лазу біля Івано-Франківська, — місця ймовірного розстрілу пастиря Теодора Ярчука, де над тлінними останками тисяч невинних жертв сталінського терору схилились три хрести у терновім вінці.
4 грудня 2003 року Божого... Делегація представників Української Лютеранської Церкви у складі пастирів – Андрія Гончарука, Олега Юхименка, Тараса Коковського, дияконів – Сергія Романюка і Василя Андрейчука, мирян – Ігоря Передерія та Івана Заклинського за дорученням Єпископату прибула до Камінного для проведення урочистого Богослужіння, присвяченого переданню УЛЦ камінчанами залізного хреста, що увінчував одну з бань колишньої церковної будівлі, зруйнованої 1946 року. Був погожий, сонячний день. Можливо, таким же був день 4-го грудня 1928 року, коли тут відбулося перше богослужіння євангельської громади. Зійшлося біля 40 камінчан. Серед присутніх – кілька літніх жінок, що пам’ятають наших колишніх пастирів – Гільтайчука, Ломея, Тимчука, Ярчука. Вперше за останні 50-т років лунала євангельська проповідь, котру виголосив присутнім пастир Кременецької громади УЛЦ «Хреста Господнього» Андрій Гончарук. По закінченні Богослужіння, камінчани урочисто передали представникам Української Лютеранської Церкви залізний хрест з колишньої церкви. З привітальним словом до камінчан та присутніх звернулись представники УЛЦ. Зворушливими і теплими були виступи камінчан – І.Вексея, Я.Мельника, Б.Приймака, фундатора каплиці на місці колишньої церкви, в котрих вони висловлювали подяку УЛЦ за поцінування історичних пам’яток УЄЦАВ, надію на майбутнє євангельської громади, що з Божої ласки колись постала у Камінному, та християнську любов між дітьми Божими. Розстріляний хрест поєднав того дня усіх, хто слухав Добру Звістку про спасіння, прощення гріхів і дарунок вічного життя у Христі Ісусі. Він знову піднісся на ту висоту, де звершилася Голгофа УЄЦАВ і розпочалося відродження УЛЦ.