Дорогі брати і сестри, читачі часопису «Стяг».
Слава Ісусу Христу!

Історія Української Євангелицької Церкви Ауґсбурзького віросповідання в селі Камінному сягає далеких 20-х років минулого століття. Саме тоді, близько 1923 року на західноукраїнських землях (а саме Коломийщині, Станіславщині, Товмаччині), спонтанно, як протест проти негараздів (латинщення Греко-Католицької Церкви, нечасте вживання у церкві Слова Божого, байдуже ставлення духовенства до духовних потреб народу. Відомі факти про те, що греко-католицькі священики відмовлялися ховати небіжчиків, якщо рідня не мала чим заплатити. Те саме стосувалося і Хрищення, шлюбу та інших необхідних частин чеснотного християнського життя. Прим. А. Горпинчук), що мали місце в Греко-Католицькій Церкві, почав ширитися євангелізм.
1928 року в Камінному було створено групу прихильників «Українського Євангелицького Руху Авгсбурзького віросповідання». Ця група встановила зв’язок з Місійною Радою того ж руху в м.Станіславові (тепер Івано-Франківськ. Прим. А.Горпинчук). Головою цієї Місійної Ради був Теодор Ярчук – відомий діяч місійного руху, укладач і видавець необхідних богослужбових книг, який навчався богослов’я у Римі, а по виході з лона Греко-Католицької Церкви завершив ще й євангелицькі студії у Швеції та Німеччині (навчався у Тюбінгемі та Ерлянгені. Прим. А. Горпинчук).
Як зазначив у «Загублених перлах» М.Гільтайчук, прохання каміннецького ініціативного комітету було прийняте, і 4 грудня 1928 року у помешканні Василя Прокопіва відбулося перше для Камінного Євангельське Богослужіння. Оскільки відправа проводилася рідною українською мовою за православним «Служебником» (з деякими змінами), то людей зібралося багато: до прихильників євангелізму з цікавості приєдналися і греко-католики.
На цьому Богослужіння не припинилися, а відбувалися систематично. На них прибували проповідники з євангельсько-лютеранського (м.Станіславів) та реформованого (м.Коломия) місійних напрямків: пастирі Федів, Демчишин, З.Бичинський, В.Кузів та інші. Ці служіння проводилися переважно в хатах Євдокії Кузів-Тимчук, Михайла Гавриляка. Через потребу у власному приміщенні, постало питання будівництва церкви. В 1930-1931 роках за допомогою пожертвувань мирян і фінансової підтримки іноземців (головним чином шведів) на городі Миколи Бойчука (дарунок цього господаря), постала велична будівля церкви. Головним будівничим майстром був Павло Зінич. Йому допомагали Василь Соколенко та Іван Івалюк.
На високому фундаменті красувалася дерев’яна (з колод) будівля зі скляним ґанком. Вона була покрита оцинкованою бляхою, а на ній велично підносилися три бані-куполи, що завершувалися трираменними хрестами. Стіни будівлі ззовні були оббиті дошками і пормальовані жовтою фарбою.
Як вказує «Шематизм всего клира греко-католицької єпархії Станіславівської на рік Божий 1935» поряд з 1260-ма греко-католиками, 25-ма поляками (сповідували латинський обряд) та 45-ма євреями, в селі налічувалося 91 лютеран. А вже до початку Другої світової війни число вірних-євангеликів сягало понад 200 душ (за даними Гільтайчука). При Євангелицькій Церкві діяла Недільна школа, де дітей навчали Закону Божого. Прикметно, що лише Камінне змогло дати для Євангелицької Церкви аж п’ятьох душпастирів, котрі здобували освіту у німецьких богословських навчальних закладах (про це «Стяг» писав у числі 7(64-65) листопад-грудень 2002. Але ще раз нагадаємо нашим читачам, що це Михайло Тимчук, Михайло Гільтайчук, Василь Бойчук, двоє братів: Дмитро і Григорій (імовірне прізвище матері Камінська; батько Яків, прізвище не відоме). Прим А. Горпинчук).
Перед Другою світовою війною УЄЦАВ налічувала у краї 11 церков: у Станіславові, Крехівцях, Єзуполі, Ганнусівцях, Палагичах, Озерянах, Камінному, Маняві, Більшівцях, Лазарівці, Богородичанах. Крім того, було багато місійних станиць, в яких проводилися служіння у різних приміщеннях, а деякі громади мали придбані чи ж подаровані земельні наділи для будови власних церковних храмів.
Усі ці релігійно-культурні процеси проходили в селі досить спокійно і врівноважено. Правда, точилися різні дискусії, та у родинах через це бували непорозуміння. Люди пам’ятають лише одинокий випадок, коли стався конфлікт між греко-католиками та євангеликами, котрий спричинився до утворення ще однієї, суто євангелицької кооперативи (магазину. Прим А. Горпинчук), що, в свою чергу, призвело до конкуренції та сприяло економічному розвиткові села.
Створення євангелицької громади в Камінному сприяло культурному розвиткові села – 21 вересня 1935 року відбулося святкування Свята Жнив; було створено євангелицький церковний хор, який був відомий за межами Камінного. А конкуренція і співпраця між обома релігійними громадами сприяли побудові молокозаводу, продукція якого, – масло, сир — була знаною далеко за межами краю.
Давно минув той час, але 75-ліття від дня першої Служби Божої в Камінному, існування Української Євангельської Церкви Ауґсбурзького віросповідання залишається славною сторінкою у історії села та краю. Як свідок тих славних часів залишився величезний фундамент Євангелицької Церкви на котрому нещодавно було збудовано придорожню каплицю.
«Українська Лютеранська Церква є наступницею Української Євангелицької Церкви Ауґсбурзького віросповідання», — такі слова звучали під час зустрічей 19 та 20 листопада 2003 року, що відбувалися у Камінному. Високоповажні гості – Єпископ УЛЦ В’ячеслав Горпинчук, голова Галицької єпархії УЛЦ пастир Тарас Коковський, ректор Української Лютеранської Богословської Семінарії професор Давид Джей Веббер та інші, – перебуваючи в м. Івано-Франківську, відвідали село Камінне, де зустрілися з місцевими жителями, побували на місці колишньої церкви, котра належала УЄЦАВ, відвідали церкви Святої Параскеви (Греко-Католицька) та Різдва Пресвятої Богородиці (Українська Автокефальна Православна), де знаходяться реліквії – образ «Таємна вечеря» та підрамник з колишньої Євангелицької церкви. Ці пам’ятки мешканці села зберегли в часи більшовицької негоди і передали пізніше до місцевих храмів. З цікавістю гості оглянули експозиції шкільного історико-краєзнавчого музею, де зібрані матеріали, котрі стосуються історії УЄЦАВ в Камінному.
Серед тих, хто зустрічав високоповажних гостей були Пушкар Марія, Добжинецька Марія, Кузів Марта, родина Олійника Богдана (усі ці люди бувши молодими і малими були вірними УЄЦАВ, вони стали свідками зародження, розквіту Євангелицької Церкви. Як також ці чудові люди відгукнулися на прохання Єпископа В’ячеслава Горпинчука і допомогли скласти мозаїку різноманітних відомостей про життя громади Української Євангельської Церкви Ауґсбурзького віросповідання с. Камінного 30-х років. прим А. Горпинчук), заслужений артист України Пушкар Володимир, регент церкви Святої Параскеви Богдан Приймак, учитель Каміннецької школи Ярослав Мельник, авторка книги-спомину «На перехресті доріг» Параска Процюк, паламар церкви Святої Параскеви Василь Возний, бухгалтер церкви Різдва Пресвятої Богородиці Марія Данилюк та інші люди різних професій, різного віку, різних релігійних конфесій...
Цього року Камінне святкувало 550-ту річницю з часу першої письмової згадки про наше село. До цього ювілею додалося і 75-річчя першої відправи Євангельського Богослужіння.
Роки минають, ніби плин води.
Щось забувається в мирських чеканнях.
Та віра в Бога в серці назавжди
Світитиме, мов промінець світання.

З повагою Ярослав Мельник.
с. Камінне Надвірнянського р-ну,
Івано-Франківської обл.

Комп’ютерний набір Анжели Горпинчук.