«Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе» (Мт.25:23)
«Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не
має, — забереться від нього й те, що він має» (Мт.25:29).
|
Дивні слова, неначе несправедливі. Одному, хто має, не тільки
дане , але й додасться і не просто додасться, а й «мірою доброю,
натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть» (Лк.6:38).
Людина, яка в душі своїй вже має слабкий вогник духовності, їй додасться,
а той, хто живе, як трава, хто знищив в собі людяність, у того віднімуть
останнє.
Хто ж той щасливчик, якого Господь вподобить і так рясно нагородить?
Що нам потрібно зробити, щоб стати тим щасливчиком?
Збільшення багатств духовних можна порівняти із збільшенням матеріальних
благ — грошей, добробуту, влади, слави та інших привабливих для
людини речей. Немає зупину цим багатствам.
Та з часом вони ( матеріальні блага) неодмінно кудись зникають —
гроші «з’їдає» інфляція, добробут минається, тьмяніє слава та відбирають
владу.
Те ж може відбутися і з духовними скарбами.
Тільки віддаючи себе без залишку під вплив Божої істини, жертвуючи
собою і підкоряючись їй, ми можемо надіятись, що Господь стане доступним
для нас у нескінченних небесних цінностях Його любові, відчиниться
і виявиться в нас Його духовний характер, тому що «якою ви мірою
міряєте, такою відміряють вам» (Лк. 6:38).
Сьогодні віруючі мають усе, що стосується їхнього видимого християнського
життя. Ми вільно відвідуємо церкву, читаємо Святе Письмо та духовну
літературу, приймаємо Таїнства.
Та Господь словами Івана Богослова попереджає:
«Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не
знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!»
( Об.3:17).
Багатьом на запропоновані ними докази християнського милосердя та
благочестя Господь скаже у відповідь:
«Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!»
(Мт.7:23).
«Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син
Людський!» (Мт.25:13).
Тому, що Він прийде несподівано, як пан з Ісусової притчі про таланти,
прийде і спитає нас: «Чи помножили ви таланти, які Я вам доручив?»
«Один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро
своє. І одному він дав п’ять талантів, а другому два, а тому один,
— кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п’ять
талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п’ять інших
талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два інших набув.
А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, — і сховав
срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та
й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п’ять талантів,
— приніс іще п’ять талантів і сказав: «Пане мій, п’ять талантів
мені передав ти, — ось я здобув інші п’ять талантів».
Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому
був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана
свого!»
Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені
передав ти — ось іще два таланти здобув я».
Сказав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому
був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана
свого!»
Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе,
пане, що тверда ти людина, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де
не розсипав.
І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє».
І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав,
що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав?
Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись,
я взяв би з прибутком своє.
Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів
він має.
Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має —
забереться від нього й те, що він має.
А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, — буде плач там
і скрегіт зубів!» ( Мт.25:14-30)
Отже, що таке «талант» і яке його духовне наповнення? Талант у мирському
значенні — це грошова одиниця часів Старого Заповіту.
Духовний же зміст цього слова полягає в святості. Як і рабам із
притчі, цей небесний дарунок вручений нам для збільшення його.
Але сьогодні багато людей по своєму людському розумінню або по узвичаєній
думці вважають, що «таланти» — то Божі дарунки — розум, здібності,
доброта, порядність, інші земні таланти, навіть придбані з народження.
Чи дійсно Господь цінує в нас такі «таланти»?
Він не може любити нас за такі таланти, тому що Сам їх і дає нам,
і ми, за словами Апостола Павла (1Кор. 1:26), не відрізняємося особливою
обдарованістю в порівнянні зі світом.
А якщо люди світу цього мають талантів більше, ніж Божі діти, виходить,
Господь не надає цьому особливого значення, і, тим більше, це не
може бути Його цінністю.
«Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато хто мудрі
за тілом, небагато хто сильні, небагато хто шляхетні.
Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу
Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених,
і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося
перед Богом жодне тіло» (1Кор.1:26-29).
В притчі ми бачимо, що хазяїн доручає маєток свій не чужим людям,
а виключно своїм слугам, нехай навіть і ненадійним. І мова йде про
таланти, як небесні скарби, як нове світло і відкриту істину.
Від слуг залежало, чи примножать вони ці небесні скарби.
Від нас теж багато залежить: чи втілимо ми ці таланти у життя, чи
сміливо підемо до відкритого нам світла, або через своє духовне
боягузтво байдуже відсидимося де-небудь осторонь, як зробив той
раб, що закопав одного таланта.
Багато християн сьогодні чинять так само: вони «заривають» істину
з очей геть, тікаючи від відкритого світла, їм не подобається те,
що воно їх тривожить, виконуючи в людському серці хворобливе очищення.
І так роблять тому, що бояться Бога . Вони так бояться за своє вічне
життя, що приймають позицію консерватизму: що одержав, те і віддам.
«Ото маєш своє» (Мт.25:25) — так вони страхують себе від ризику
потерпіти крах у своїх духовних «фінансових операціях».
Але коли приходить хазяїн, раб, що має одного таланта, отримує від
нього закида:
«Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю,
де не розсипав?
Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись,
я взяв би з прибутком своє» ( Мт. 25:26,27).
А спритні та розумні слуги, що помножили багатства пана, отримають
прибуток в нових відкриттях Божественного Єства вже тут, на землі.
І цей прибуток збільшиться.
«Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має,
— забереться від нього й те, що він має» (Мт.25:28,29).
Плоди Святого Духа — це не дарунки, це вже результат втілення відкритого
світла в нашому практичному житті, наше освячення.
Лише тоді буде доречно міркувати про духовні плоди, вірніше, про
них вже не треба буде говорити, тому що ми будемо їх мати. А поки
що відбувається тільки так, що віруючі про це багато говорять, але
нічого не мають крім люб’язного лицемірства — бажання змінити дійсне
без збитку для себе.
Плоди Святого Духа не даються, а напрацьовуються, їхня наявність
у нашому серці очевидна лише тоді, коли там живе і діє Святий Дух,
а Він перебуває в нас при умові нашої вірності. Бо хто «в малому
був вірний» ( Мт. 25:21), тому Господь довірить і велике.
І, уявімо, приходить Христос, і що Він робить? Він позбавляє деяких
християн довгожданої надії, говорячи: «не знаю вас» (Мт. 25:12),
а разом з тим і тих благ, які вони мали на землі, хоча й очікували
Христа. Тепер цей добробут буде віддано іншим , щоб він слугував
їм засобом подальшого життя для свого пана.
Ісус підкреслює важливість роботи Святого Духа в людському серці.
Немає іншої справи, за допомогою якої людина стає віруючою, як тільки
робота Святого Духа, вона ж є і причиною порятунку людини у воскресінні
мертвих.
Це ж можна сказати і про наше слідування за Ісусом: саме Господь
повинен бути причиною всіх наших справ і прагнень. Якщо ми прийшли
до Бога на заклик Його Духа, то і повинні продовжувати цей шлях
пошуку духовних скарбів.
Іншого шляху немає! Будь-яке інше слідування за Ісусом не має сенсу.
Той, хто йде до Нього за спокоєм, благополуччям або задоволенням
своїх потреб, а не тому, що Він Істина і Сутність, також і відійде
від Нього.
Коли учні після навчання в синагозі в Капернаумі відступилися від
Ісуса, Він говорив до них:
«То Дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив
вам, то дух і життя. Але є дехто з вас, хто не вірує». Бо Ісус знав
спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його» (Ів.6:63-64).
«Бо хоч увесь світ ретельно намагався встановити сутність Бога,
а також — про що Він думає і що Він робить, все-таки він ніколи
не міг досягти ( знання і розуміння) хоч чогось з перерахованого.
…Він Сам виявив і відкрив найглибшу прірву Свого вітцівського серця
і Свою чисту і невимовну любов. Бо Він створив нас саме з такою
метою, щоб викупити і освятити. І до того, що Він подарував нам
усе, що існує на небі і на землі, Він дав нам Свого Сина і Святого
Духа, щоб ним привести нас до Себе.
Бо ( як це було пояснено раніше) ми ніколи не можемо досягти пізнання
благодаті і ласки до нас Отця Небесного інакше, як через Господа
Христа, Котрий є ніби «дзеркалом» вітцівськьго серця, і без Нього
ми не бачимо нічого, окрім гнівного і страшного Судді. Але про Христа
ми також нічого не могли б знати, якщо б це не було виявлене нам
Святим Духом» (М.Лютер, Великий Катехізис, ст.90)
|
|
|
