Один хитрун запитав старенького християнина: «Коли
Бог всюди, то нащо мені йти до Церкви?» Ісусів учень влучно відповів:
«Усюди в повітрі є вода, але коли ти спрагнений і хочеш пити,
то чому ж ідеш до криниці чи джерела?»
Професор Толюк стрівся у поїзді з двома земляками. Під час розмови
вони зійшли на релігійні справи про Богопочитання:
— Ні, — сказали земляки, — ми шануємо Бога у природі!
— Як це робите? — запитав Толюк.
— Бачите, коли раненько вийдемо в поле і чудово світить сонечко,
і жайворонки співають, і краплини роси чудово виблискують...
— А якщо йде дощ? — запитав професор.
Шанувальники Бога в природі знітилися і далі сиділи мовчки, ніби
в рота води набрали.
Проповідник Веслі подорожував на кораблі. Два глузуни, що були
на тому самому кораблі, з усіх сил намагалися допекти богобоязливому
проповідникові. Одного ранку підійшли до нього з дуже поважною
міною на обличчі і один з них сказав: «Пане Веслі, чи й ви вже
знаєте, що цієї ночі помер чорт?» З такою само поважною міною
і поклавши руки на їх рамена та з удаваним болем Веслі сказав:
«Ох, хто ж тепер змилосердиться над вами, бідними безбатченками,
що залишилися сиротами?»
Глузун так сказав до однієї віруючої панночки: «Сьогодні й я вже
був раз у Церкві. Парох проповідував на тему: «В домі мойого Вітця
осель багато». Отже й для мене приготоване відповідне помешкання.
Але, як мені здається, що не всі підуть до Неба, наприклад, такі,
як я». Панночка відповіла: «Звісно, у Небесному Домі Отця багато
помешкань, але лише одні двері туди провадять, а тими дверима
є Христос і тільки той, хто в Нього вірує житиме у тих помешканнях,
а той, хто гуляє повз ці двері, і під усілякими приводами відхиляє
ласкаве запрошення Господаря, той у вирішальну хвилину й оком
не моргне, як опиниться у чорта на пательні і у вічності гаситиме
гієну огненну своїми сльзьми». Жартуна пройняло холодом й аж пересмикнуло.
Така перспектива його не приваблювала. «До Церкви ходитиму доки
ноги носитимуть! — подумав він. — Тільки дурень відхилить щедру
пропозицію доброго Батька і обере життя бездомного, шолудивого
собаки...»
|
