Шановна редакціє! Хочу поділитись своїми думками про молодіжний
форум.
Ще задовго до подорожі в Київ, я з нетерпінням лічила дні –
десять, дев’ять, вісім... І от, нарешті, в складі молодіжної
групи Тернопільської громади Української Лютеранської Церкви
«Святих апостолів Івана та Якова» я вирушила до Києва разом
з нашими друзями зі США. Дорогою до Києва у поїзді спілкувались,
всюди лунав веселий сміх. Уявляли свій майбутній відпочинок
у Києві...
Рано-вранці наступного дня на залізничному вокзалі в Києві нас
вже чекав автобус з Єпископату УЛЦ, який відвіз молодіжні групи
з Тернополя, Воробіївки та Іванівки до санаторію «Берегиня»,
що у Пущі-Водиці, під Києвом. Перше враження від побаченого
– краса, невимовна краса Божого творива і витворів рук людських.
Перед сніданком – молитва подяки Богові за Його благословення.
Після сніданку – господарські клопоти: поселення та приготування
до вечірнього концерту-представлення.
Після смачного обіду, самий вигляд і запах якого дражнив наш
зір — година вільного часу та молитовні роздуми. Потім – поділ
на групи під керівництвом пастирів Сергія Соміна, Юрія Фізера,
Олега Округіна, Олега Стецюка. Спершу було, звісно, лячно, але
це – лише на початку.
Кожен день проходив цікаво та незабутньо, адже щодня були і
спортивні ігри та конкурси, і вечірні спільні молитовні роздуми,
і багато інших чудових миттєвостей. Саме так, миттєвостей. Бо
час пролітав дуже швидко... В неділю відбулось спільне богослужіння.
Незабутнім став вечір, проведений у дружньому колі біля вогнища.
Скрізь лунали співи, жарти, було весело та цікаво.
В понеділок ввечері кожна з чотирьох груп звітувала про свої
«досягнення». В залі можна було бачити і Авраама з Сарою, і
птахів, і апостола Петра, і Понтія Пілата з Іродом, що судили
Ісуса. Було все – ігри, співи, вистави.
За час перебування на форумі ми краще зрозуміли Слово Боже,
потоваришували одне з одним. Ми стали однією великою сім’єю,
що живе одним життям. Девізом форуму були слова з Послання до
римлян: «А праведний житиме вірою».
Правду кажуть: «Коли маємо, не цінуємо...» Цінність часу, проведеного
на форумі, я по-справжньому зрозуміла та оцінила лише вдома.
І я дякую Тобі, мій Боже, за цей чудовий дарунок, який Ти нам
дав, за Твою постійну опіку над нами протягом цих чотирьох незабутніх
днів і повсякчас.
Ольга Костишин, м.Тернопіль
