— Пастире Андрію, Ви щойно повернулись з навчання? Де саме Ви навчались і які предмети опановували?
— Навчався я у «Літніх чвертях» Вісконсинської Лютеранської Семінарії (ВЄЛС, місто Мекван, США) протягом трьох тижнів кінця червня, початку липня місяця цього року. «Літні чверті» – це післясемінарське навчання, метою якого є підвищення богословської кваліфікації пастирів та здобуття, при бажанні, наступного після практичного ступеня Магістра Богослов’я, академічного Магістра Священного Богослов’я. Це були мої другі відвідини семінарії ВЄЛС, синод якої підтримує подібне навчання серед сестринських йому церков, включаючи УЛЦ. Цього року у «Літніх чвертях» я вивчав екзегетику Послання до євреїв, розділи 1-4; історію лютеранства в Америці навколо трьох видатних постатей лютеранського богослов’я 19 ст.: Краута, Вальтера та Хейнеке; а також практичний курс сучасного поклоніння.

— Чи мали Ви нагоду відвідати тамтешні громади ЄЛС та ВЄЛС?
— За тиждень до навчання у Вісконсинській семінарії проходив черговий Собор Євангельського Лютеранського Синоду, на якому я представляв УЛЦ. Цього року це був урочистий Собор, оскільки 150 років назад переселенці із Норвегії заснували Норвезький Синод, правонаступником якого є ЄЛС. Собор проходив у місті Манкето, штат Міннесота, на базі Віфанівського Лютеранського Коледжу. У першу неділю мого перебування у США я проповідував у громаді «Благодаті», ЄЛС, що в Манкето. Наступної неділі я проповідував в громаді Західного Кошконону, штат Вісконсин, ЄЛС, церковна будівля якої знаходиться неподалік саме того місця, де 150 років назад біля двох дубів було проведене перше богослужіння Норвезького Синоду. В обох громадах була зачитана проповідь, змістом якої було поєднання символіки православного хреста із косою поперечиною знизу (що серед віросповідних лютеран використовує лише УЛЦ) із нашим Хрищенням. На третю неділю я проповідував двічі про «Страх і Відвагу» в громаді Святої Трійці (Вест Бен, Вісконсин), і також наступний понеділок у цій же громаді, яка має три служби на тиждень, щоб задовольнити духовні потреби усієї громади, що нараховує близько 250 вірних. В усіх трьох громадах по завершенні богослужіння, я розповідав про життя нашої УЛЦ. Крім того, я відвідав також богослужіння у двох громадах ВЄЛСу, що неподалік семінарії (в містах Мекван та Мілвокі). У самій же семінарії під час «Літніх чвертей» щоденно проводились капличні богослужіння та Вечірня молитва на вибрані понеділок чи середу.

— Як Вам служиться у Кременці?
— У Кременецькій громаді УЛЦ «Хреста Господнього» служу вже чотири роки, відразу ж після закінчення семінарії. Ці чотири роки вважаю благословенними. Господь покликав мене служити чудовій громаді самобутнього характеру, вираженого православним підґрунтям волинських звичаїв. Життя громади характеризується відносно високим числом богослужінь, що проводяться не лише щонеділі, але й кожного Євангельського свята посеред тижня. Святкування Господньої Вечері відбувається кожної неділі та великого свята за умови присутності пастиря громади, як це було звичаєм Лютеранських церков періоду Реформації. Після богослужіння, як правило щонеділі, проводиться біблійне заняття по вивченню Святого Письма. Перші два роки мого служіння в Кременці систематично проводились катехізаційні заняття, однак зараз вони набули індивідуального характеру. Щочетверга мною проводиться Біблійне навчання і серед жінок, з якими безпосередньо працює Кременецький філіал МБФ «Дар життя». Також часто відбуваються віросповідні читання, де вірні громади вивчають Лютеранські віросповідання. Слово Євангелія і Таїнства є засобами життя, росту та ознаками церкви «Хреста Господнього». Через громаду Слово Боже дотикається і до сердець дітей та молоді. Недільна біблійна школа та Літня біблійна школа стали невід’ємною візиткою громади у місті Кременці. Бог поблагословив Кременецьку громаду церковною будівлею, реконструкція якої продовжується і досьогодні. Останні два роки реконструкція колишнього ресторану в будівлю церкви привертає особливу увагу жителів міста, що служить непоганим зацікавлюючим засобом.

— Розкажіть, будь ласка, про Ваше служіння у Лютеранській Богословській Семінарії Святої Софії?
— Моє коротке розлучення із Українською Лютеранською Богословською Семінарією Святої Софії після її закінчення тривало лише півроку, коли я був покликаний викладати два курси Християнської доктрини для підготовчого факультету. Ці два курси є незмінним моїм завданням і досьогодні, викладання яких проводиться кожного академічного року. Згодом, на прохання ректора семінарії Давида Джея Веббера, я викладав Християнську Апологетику для богословського факультету. Цього академічного року Апологетика знову є в моєму розкладі. Також, три останніх роки я навчав, у рамках вивчення підготовчим факультетом грецької мови, Євангеліє від Марка та Послання до галатів. Цього ж академічного року мені запропоновано викладати екзегетичний курс Першого і Другого послань до коринтян для богословського факультету. Щодо рівня навчання у нашій семінарії, то за числом викладацького складу, враховуючи усіх запрошених американських професорів, якістю викладання та студентської підготовки рівень не нижчий Віфанівської семінарії братнього нам ЄЛС, про що свідчать самі професори. Для віросповідних лютеранських церков Європи наша семінарія стала вже прикладом того, як створювати свої власні національні пастирські кадри, як ось, наприклад, для «Біблікуму» в Люнгбі, Швеція. Напевно, основним недоліком нашої семінарії є брак богословських книг українською мовою.

— Що є предметом Вашого особливого богословського зацікавлення нині?
— Крім календарних вивчень Біблійних текстів церковного року, біблійних занять, катехізису та підготовки до семінарських лекцій, я працюю над богословським есе на тему «Виправдання та Теосіс (Обожествлення): Лютерансько-Православні перспективи» для пастирської конференції, що відбудеться в листопаді цього року в Києві. Також, майже в цьому ж контексті я планую дослідити праці Св. Афанасія, зокрема для цих цілей його твір «Про втілення» мені вдалося знайти на грецькій мові.

— Останнім часом почастішали випадки «прибуття» до нас «чудотворних ікон» та «мощей». Що б ви хотіли сказати з цього приводу?
— Ауґсбурзьке віросповідання у ХV статті каже: «Щодо церковних порядків, запроваджених людьми, то серед нас навчається, що того слід дотримуватися, що можна дотримуватися без гріха і що служитиме мирові та доброму порядкові в церкві … Однак попри це, проводиться навчання, щоб думка про те, нібито це необхідне для спасіння не була тягарем для сумління». Також д-р Мартін Лютер у Шмалькадських статтях пише: «Святі мощі і поклоніння мощам, у яких виявлено стільки обманів і дурниць про кістки собак та коней, що навіть диявол реготав з тих шахрайств, повинні були вже давно бути засудженими … А тим більше їх треба засудити, бо вони не засновуються на Слові Божім. Вони не є заповідані і тому є цілковито зайвими та даремними. Але найгірше те, що вони собі уявили, нібито ці мощі виробляють відпущення і прощення гріхів і вшановують їх, як добрі діла і служіння Богові» (ШС ІІ, 22-23). Ні мощі, ні ікони не є засобами благодаті, а лише Слово Євангеліє та Таїнства є цими засобами, через які Святий Дух обіцяв до нас приходити. Отримання ж тимчасового фізичного зцілення через психологічний ефект, що стається в більшості випадків подібних зцілень, не буде метою Християнина при серйозній загрозі його духовного здоров’я.

— Ваші побажання читачам «Стягу»?
— Нехай Господь поблагословить редакцію «Стягу» творчою наснагою та цікавим Євангельським матеріалом для поширення Доброї Звістки про Ісуса Христа та збудування Його святої Церкви за принципами Консервативної Лютеранської Реформації. Слава Ісусу Христу!

— Дякую Вам, пастире, за розмову. Від редакції «Стягу» зичу Вам міцного здоров’я, рясного Божого благословення повсякчас.

Інтерв’ю брав пастир Тарас Коковський