Дуже часто редакція “Лютеранської хвилі ” отримує листи з проханням допомогти знайти друзів для листування. Ось один з них, від учня ЗБШ:
“Хлопець, 31 рік, хотів би листуватися з молоддю, християнами. Маю такі захоплення: люблю музику, пишу вірші, читаю Біблію. Люблю тварин, збираю гриби та лікарські трави. Прошу надсилати листи на адресу: Марієнку Петру, вул. Чкалова, б.135/б, пгт Згурівка, Київська обл. 07600”
Хотілося б побажати братові Петру знайти вірних і добрих друзів у Христі для цікавого і плідного спілкування.
Від імені усієї редакції дякуємо за ті щирі слова, що маємо радість читати у ваших листах.
“Прошу пробачення за затримку з відповіддю на запитання 6 уроку! Справа в тому, що стан мого здоров’я різко погіршився і я знаходився у лікарні. Я вже гадав, що мій життєвий шлях закінчився, і я готувався до переходу в вічність. Та й лікарі очікували найгірше.
Але у Бога свої плани щодо мене і з великої Божої милості я можу знову спілкуватися з вами! Слава Богу! Я бачу Його велику милість і любов до мене і до моєї родини, і я вірю, що Господь зцілить мене і ще зможу своїм життям прославити Святого Бога і свідчити про чудеса, які Він зробив у моєму житті. Дякувати Богові, що в своєму немічному стані я мав можливість слухати передачі “Лютеранської хвилі”, які підтримували мене духовно і не давали впасти в розпач!” – Це слова з листа нашого вірного друга Грищенко Юрія з міста Дружківка, що на Донеччині.
“Хай здійсняться ваші надії, бажання, мрії! Хай завжди буде духовна радість у вашій хаті! І дай Бог “Лютеранській хвилі” жити віки! А також дай Бог здоров’я і вічності лютеранській громаді України! Спасибі, що ви є!” – Так зазвичай закінчуються листи Пожарського Анатолія, який вже досить давно відмінно закінчив Заочну Біблійну школу, але продовжує спілкуватися з нашою радіостудією.
Наша радіостудія піклується, щоб забезпечити наших учнів, радіослухачів та дописувачів християнською літературою, що публікується в УЛЦ. Ось які прекрасні відгуки ми отримуємо у відповідь: “Дякую за газету “Стяг”. Дуже цікава стаття про те, що завжди треба надіятися на Бога. Раніше я надіялася тільки на себе, а зараз усі турботи поклала на “плечі” Господні. Коли щось не виходить, впадаю у розпач, то згадую Божі Слова, які кажуть покладати всю надію на Господа. Дякую вам за радіопередачі, дуже люблю їх слухати. Ще дякую, що ви навертаєте людей до Бога!” – Це слова з листа учениці ЗБШ Постернак Сніжани, що проживає в селі Залужжя, Вінницької області.
Ми раді, що маємо змогу надавати духовну і моральну допомогу тим людям, що опинилися у складній життєвій ситуації. Олег Пронякін позбавлений волі і знаходиться на довічному ув’язненні в одній з колоній України: “Особисто я, як не дивно це звучить, радий, що опинився на довічному ув’язненні, тому що тут я пізнав Бога. І боюся, що інакше я ніколи б не увірував і не пізнав Христа.
Останнім часом в моєму житті трапилося багато проявів Господньої милості. Чому я так впевнено про це пишу? Відповідь проста і коротка. Тому що ці прояви принесли спокій і добрі наслідки. Наприклад, вчора на прогулянці я почув по радіо, що саме в цей день народився Мартін Лютер. Коли я повернувся до камери, то важко описати мій подив – на мене чекала бандероль з “Лютеранської хвилі”! Я ще раз впевнився, що Господь впливає саме на ті обставини, що приносять тільки мир та добрі наслідки.”
Наші дописувачі діляться з нами своїми особистими радостями та проблемами, розповідають про своє життя. От як у листі 17-річної дівчини Годонюк Юлії з міста Хоростків, що на Тернопільщині.
“Слава Богу, сестро Юліє! Я дуже щаслива вивчати разом з вами Біблію, роздумуючи вечорами над Словом Божим. В нас у місті в клубі проходив показ фільму “Ісус”. Я ходила аж два рази, передивляючись, переконалася, як Бог любить нас, що віддав за наші гріхи Свого Безгрішного Сина. Мені настільки було приємно, що майже половина залу раділа і плакала, ... а потім знову раділа, коли Христос воскрес, з’явившись учням і іншим людям. Він пообіцяв, що завжди буде з нами!
А чому написала половина залу? Тому що другу половину займали діти… Їхнє царство Боже… Хоча деякі прийшли лише для цікавості, і, на превеликий жаль, нічого собі не взяли. Мені було боляче дивитися, як вони вертілися, не вникаючи в суть кінофільму, розкидали обгортки від цукерок, гасали, як табуни, по залу І як тільки пастор їх не заспокоював.
Але я щаслива за себе, бо я - Дитя Боже!”
Від щирого серця зичимо усім нашим слухачам та дописувачам щастя, добра та найрясніших Господніх благословень!!!