Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до
Мене, бо Царство Небесне належить таким.
Матвiя 19:14
Професія учителя є досить складною, адже до школи приходять
діти, які різняться зовнішньо та внутрішньо один від одного.
Але їх єднає одне – вони бачать в особі учителя людину, яка
відкриває їм досі не знані сторінки життя. Вогонь допитливих
дитячих оченят світиться бажанням пізнавати цей світ, відкривати
нове. Вони вірять своєму учителеві настільки, що інколи авторитет
родичів відступає в їхніх переконаннях перед авторитетом учителя,
його словами. Водночас діти розуміють фальш, щиро переживають
слова неправди. І тому учителем повинна бути добра, терпляча,
лагідна, щира людина, яка мусить бути взірцем і колодязем знань.
Минулися часи, коли учитель змушений був замовчувати, чи ж навіть
заперечувати Слово Боже, сіючи у дитячих серцях зерно бур’яну.
Із здобуттям нашою державою незалежності, прийшла можливість
сказати словами псалмоспівця: “Ходіть, діти, послухайте мене,
— страху Господнього я вас навчу!” (Пс.33:12). Учитель дістав
змогу засівати зерно Божого Слова у душах своїх учнів, бути
щирим Божим помічником, а не Його ворогом.
Складаючи навчальні програми на теренах Івано-Франківської,
Львівської і Тернопільської областей у 1995 році (подекуди у
школах це сталося ще раніше) було введено новий предмет – Християнську
етику. По-різному сприйняли вчителів цього предмета батьки,
колеги. Діти ж продовжували вірити своєму учителеві – відкриваючи
свої душі, вони довіряли йому свої роздуми, біди, переживання.
А до вчителя прийшло розуміння глибини навчального предмета,
як також величезної відповідальності перед Богом і людьми. Раніше
чи пізніше, але таке розуміння неодмінно приходило! Бо учитель
вже не просто навчав, а виходив з переконання, що: “Бо заповідь
Божа — світильник, а наука — то світло…” (Пр. 6:23).
Сіючи Слово Боже, учитель проходить тернистим шляхом дійсності:
нові реалії, нагальні проблеми відвертають увагу учня, запрошують
його до легшого і “солодшого” життя. Бур’ян куколю намагається
заглушити паростки доброго зерна, та “… діти — спадщина Господня..!”
(Пс. 126:3) і як засторога для дорослих лунають Ісусові слова:
“горе тому, через кого приходять вони (спокуси)!” (Луки 17:1).
А вчитель працює – сіє Слово Боже в дитячих душах; знищує бур’ян
на який багате сьогодення: “Проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно,
докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою”(2-е
Тим. 4:2).
І щиро молиться учитель: “Дороги Твої дай пізнати мені, Господи,
стежками Своїми мене попровадь, провадь мене в правді Своїй
і навчи Ти мене, бо Ти Бог спасіння мого, кожен день я на Тебе
надіюсь!” (Пс. 24:4, 5). І складає молитву за дітей, “бо Царство
Небесне належить таким” (Мт. 19:14).
Ярослав Мельник,
вчитель Християнської етики
с. Камінне, що на Івано-Франківщині
P.S. Я щиро вдячний Українській Лютеранській Церкві за надіслану
духовну літературу, яка допомагає готуватися та проводити уроки
Християнської етики.
* * *
Моя надія є ніщо,
Якщо мій дух не підкріпляти вірою.
О Боже, підкріпи мене Ти знов,
Щоб я змогла потішитись надією,
Що спадщину отримаю свою
З обітниці, що радістю наповнена
Нехай вона не залишить мене
І сил додасть, і віри, оновлена.
Нінель Нагорна, 2002 рік
* * *
Господи, Боже, Тебе я благаю,
Як мені жити, навчи, бо не знаю.
Мудрості прошу, здоров’я і сил,
Віру у серці моїм воскреси.
Поведи мене, Боже, Своєю дорогою,
Йдучи по ній, я здолаю незгоди,
Я забуду про хвороби і біль.
Господи, Боже, будь добрий мені.
Нінель Нагорна, лютий 2001 року
Біля поштової скриньки
чергувала Анжела Горпинчук
