Зринули в пам’яті слова великого поета, слова, сповнені туги, жалю і невпевненості. Скільки себе пам’ятає людина, з самого раннього віку, так само, як і Тарас Григорович, як і мільйони і мільйони людей, вона намагається відповісти на запитання:
«Хто я такий, у чому моє призначення на Землі,
у чому сенс мого життя?»

 

І кожний з нас на свій лад і своє розуміння вирішує цю складну проблему. Буває, що на це витрачається великий відрізок життя.
Дехто живе за нехитрою філософією: будемо насолоджуватися життям — їсти, пити, веселитися, накопичувати багатства.
В цьому вони вбачають призначення людини.
Ісус словами євангеліста Матвія (Мт.6:19-21) попереджає нас:
«Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають.
Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.
Бо де скарб твій, — там буде й серце твоє!»
Науковці, люди творчих професій вбачають сенс свого життя у творчості, праці, наукових відкриттях. Але: «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитися воно, — і немає нічого нового під сонцем!» (Еккл.1:9).
Проте більша частина людства вірить, що є дещо набагато важливіше, ніж просто матеріальне існування, таке, як споживання їжі, розваги, творчість.
Життя має бути більш змістовним. Багатство, популярність чи політична влада не приносять повного і справжнього щастя: «наймарніша марнота, — марнота усе!.. Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер.
Всі потоки до моря пливуть, але море — воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
Повні труду всі речі, — людина сказати всього не потрапить!
Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо.
Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитися воно, — і немає нічого нового під сонцем!» (Еккл. 1:2,4-9)
І врешті-решт, кожний рано чи пізно питає себе: «Хто я? Чому живу? Що буде зі мною після смерті?»
Всім добре відомий вислів: «Людина за своє життя повинна народити сина, посадити дерево, збудувати дім».
У цій простій фразі великий життєвий смисл: треба народжувати синів та дочок — цим ми продовжимо рід людський, щоб не загинуло життя на Землі — «плодіться й розмножуйтеся», — наказує нам Господь (Буття 1:28).
Треба садити дерева, кущі, городину, щоб не тільки прикрашати нашу землю, а й мати продукти харчування.
«І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, — нехай буде на їжу це вам!» (Буття 1:29).
Врешті, кліматичні умови примушують нас будувати оселі.
Запитання «в чому сенс життя?» залишається актуальним. Та для віруючої людини він простий і зрозумілий.
В уявленні багатьох стародавніх народів Творець життя — це майстер, який своїми руками виготовляє необхідне для життя начиння. На деяких єгипетських рельєфах можна бачити зображення бога Хнума, який виготовляє людину за допомогою гончарського круга. А в Індії та Греції вважалось, що світ народився з надр Божества.
В сучасній науці існує безліч трактувань, є й навіть така, досить дивна гіпотеза виникнення життя на Землі завдяки неземним цивілізаціям. Прийшли такі собі зелені чоловічки і розсіяли життя. Для чого це їм потрібно? Можливо, погіршилися умови існування в їхніх Галактиках, чи вони вирощують нас, як ми городину, щоб споживати наші душі (є й таке тлумачення).
Ось якими безглуздими домислами заповнені пустоти невір’я!
Тільки Біблійне вчення викладає ідею сутності нашого життя.
«І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.
І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Буття 1:26,27).
І це не все. Господь не тільки створив людину за Своїм образом і подобою, а й певним чином опікувався нею:
«І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Буття 1:28).
Потім Бог «дихання життя вдихнув у ніздрі її», вмістив людину у Раю, щоб порала і доглядала його, створив жінку.
«Те, що Бог відпочивав на сьомий день, не означає, що Він залишив створений ним світ напризволяще. Ні, Він постійно, щохвилини, вдень і вночі піклується про всі Свої створіння. Силою Свого Слова Він підтримує все в цьому світі, і якщо б Він хоч на мить припинив це робити, весь світ відразу ж повернувся в ніщо. Отже, Бог підтримує також наше тіло і душу, зір і слух, все у нашому тілі, наш розум, почуття — щоб все функціонувало так, як Він замислив і створив» (Едвард Кейлер «Основи християнської віри»).
І як ми, люди, можемо віддячити Богові «за всі благодійства Його»? Чи виконуємо ми те, що заповів Бог?
Чи наблизилися ми до Бога, чи достойно та справедливо ми пануємо над природою згідно з Божими Заповідями?
Наш сучасний світ може пишатися багатьма досягненнями, проте вони не зробили життя ні кращим, ні безпечнішим.
Ми були створені, щоб жити в гармонії з Богом і в кожній людині є таке місце, така ніша, яка призначена тільки для Бога.
Ні матеріальні цінності, ні нові філософії чи релігії не можуть заповнити цю нішу.
Такі захоплення, як наука, спорт, робота, музика, гроші чи слава ніколи не замінять нам переживання Божої любові і Його прощення.
Бог явив нам Свою любов і милість в Ісусі Христі. Через свої страждання і смерть на хресті Ісус прийняв на Себе покарання, яке, справедливо, повинні були зазнати ми.
І коли знову зринає запитання: «Хто ми, в чому сутність нашого життя, що ми повинні зробити в своєму житті, щоб догодити нашому Творцю?» — ми повинні з впевненістю послатися на Слово Боже, на Божі Обітниці та Божі Заповіді.
«Для того, щоб вдосконалюватися в дотриманні Божих Заповідей, ми повинні зростати в любові до Бога. Нам треба любити Бога ще й через те, що Він перший полюбив нас» (Е. Кейлер, «Основи християнської віри»).
«Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив» (1Ів.4:19).
І тільки тому, що Ісус, Син Божий, помер за наші гріхи, ми можемо мати мир з Богом, бо справжнє покликання людини — надихати світ і робити його відкритим для нових творчих діянь Бога!

Зоя Ніколаєнко