Цього року святкування Великого посту збіглося
із війною в Іракові. Чимало християн відверто шоковані війною,
чимало християн вважають, що війну треба терміново припинити.
Часто за цим стоїть страх перед війнами і обурення самим фактом
існування воєн, як неприроднім засобом для вирішення будь-яких
конфліктів. Безперечно, що війна є злом. Як злом є всяке убивство,
з абортами включно (хоча тут не гримлять вибухи снарядів, а
замість автоматних черг чути тільки клацання хірургічних ножиць,
що методично відрізають дитячі голівки від тулуба та шипіння
кислоти, що спалює беззахисних дітей в утробах матерів-убивць).
Парадокс, але політику убивства дітей мовчки схвалюють саме
ті, хто найгучніше сьогодні галасує проти війни в Перській затоці.
І навіть ті, що носять священичі ряси, роблять гучні політичні
заяви про війну досить далеко від їхніх земель, сором’язливо
прикриваючи очі на триваючі відверті убивства ненароджених дітей
в клініках у своїй рідній країні. Заблизько до політики – задалеко
від Бога.
Тож повернімося до Біблії. Що нас навчає Біблія
про війну? Чи війна є лихом? Так. Чи війни можливо відвертати?
Так, часом це можливо. Але не завжди. Проте, що війни будуть
існувати, доки існує гріховна людська природа нас застерігає
Господь наш, Ісус Христос: “Ви ж про війни почуєте, і про воєнні
чутки, — глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але
це не кінець ще. Бо повстане народ на народ, і царство на царство,
і голод, мор та землетруси настануть місцями. А все це — початок
терпінь породільних. На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть
вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє. І багато-хто
в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один
одного будуть ненавидіти. Постане багато фальшивих пророків,
— і зведуть багатьох. І через розріст беззаконства любов багатьох
охолоне. А хто витерпить аж до кінця, — той буде спасений! І
проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на
свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!” (Матвія 24:6-14).
Я не захищаю воєн, я не хочу вести пропаганди за будь-яку війну.
Я просто хочу зазначити про обов’язок вірності християнина насамперед
Своєму Господу і Його Слову.
Господь перед тим, як померти за наші гріхи, що викликають
війни, попередив, що вони відбуватимуться і по Його воскресінні,
аж до Його другого приходу. Запобігти ми їм не зможемо. Часом
християнам потрібно в них брати участь, щоб захистити свої сім’ї,
родини і країни. Як це робить зараз український батальйон в
Перській затоці. Як це робили українські солдати в минулому.
Як це, можливо, Боже борони, доведеться робити майбутнім поколінням
українців. Це – реальний гріховний світ. І поки ми в ньому,
як християни, ми повинні бути готовими до воєн. Як до цього
були готові християни в час служіння Мартіна Лютера. Він, до
речі, свого часу написав: “Все, що люди пишуть про війну, стверджуючи,
що це велике зло (велика напасть), є правдою. Але їм також слід
зважити те величезне зло, яке війна відвертає. Якщо б люди були
добрими і прагнули зберігати мир, війна була б найстрашнішим
злом на землі. Однак, що робити з тим фактом, що люди не живуть
в мирі, а грабують, крадуть, вбивають, гвалтують жінок та дітей,
відбирають власність і честь? Невеликий брак миру, що називаємо
війною чи мечем повинен покласти край цьому вселенському світовому
браку миру, котрий інакше зруйнує усіх”.(1)
А зараз, замість осуду тих, що прагнуть відвернути величезне
зло, молімося за них, молімося за нещасних іракських цивільних,
яких використовують за живі щити їхні ж таки військові. Молімося
за швидкий мир у Перській затоці, щоби зрештою і там могло безборонно
проповідуватися Євангеліє, і у вірності до Бога та Його Слова,
чекаймо з нетерпінням повернення у славі нашого Спасителя, Ісуса
Христа. Прийди, Господи Ісусе!
(1) Цитата з “Чи солдати також можуть спастися?”
(LW 46:96).
