Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого
Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри! Чи можете ви зрозуміти страх
перших учнів Христових, коли вони ховалися від людських очей,
після того, як їхній Господь пішов від них? Чи можете ви зрозуміти
страх Петра, коли він відмовлявся від того, що знав Христа,
був із Ним усюди, проповідував людям Добру Звістку, яку йому
і передав цей 33-річний чоловік? Чи можете ви зрозуміти страх
Християн перших століть по Різдві Христовому, котрі проводили
свої зібрання у когось вдома, не афішуючи цього, не говорячи
нікому про це, — таємно? А чи розумієте ви страх моєї бабусі,
батько якої був православним священиком, котрого закатували
у в’язниці, яка, будучи директором школи з виховної роботи,
боячись пускала до себе у хату вертеп, який складався із учнів
її школи, а на Великдень забороняла моїй мамі збиратися із своїми
однолітками коло церкви? Любі друзі, чи розумієте ви мій страх,
страх учня молодших класів, коли на урок приходив заступник
директора, і розповідав нам про те, як негарно і неправильно
ходити до церкви і вірити усілякого роду забобонам про розп’ятого
і воскреслого Бога, а потім, на цьому ж уроці, він привселюдно
лаяв тих, хто все-таки ходив?
Я переконаний, — ви розумієте. Але чи можете ви виправдати
цей страх? Чи можете ви впевнено сказати, що цей страх не повинен
підлягати осудженню і покаранню, бо він був спровокований певними
чинниками? Думаю, що ніхто з присутніх тут сьогодні не може
цього зробити. Адже ми, люди вже 21-го століття зібралися тут
сьогодні, в цьому залі для того, щоб поклонятися нашому Господеві
Богові. Ми зібралися тут так само, як і Його учні, котрі були
Його сучасниками, як і Християни перших століть, як люди в період
комуністичної пропаганди. Ми зібралися так само, як збиралися
усі ці люди, бо ми зібралися тут разом із Ним Самим, нашим Господом
і Спасителем. І зібралися ми тут навколо його незмінного святого
Слова, у якому Він говорить, говорив і буде говорити усім народам:
«І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може;
але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити
в геєнні» (Мт.10:28).
Дорогі у Христі! Чи ми можемо зрозуміти цей страх? Звичайно,
що можемо, бо ми такі ж люди, як і вони. Не знаю, як ви, але
я поки не зустрічав людини, котра б сказала, що вона нічого
в світі не боїться. Але дуже мало зустрічав я також тих людей,
котрі бояться того, чого потрібно.
«Бійтеся того, хто може душу і тіло вам занапастити в геєнні»,
— говорить Господь. Пам’ятаєте, коли в житті людини появився
перший страх? Знову ж таки, у історії із першими людьми. Вони
перші згрішили проти свого люблячого творця, передавши нам цей
гріх. І вони ж перші відчули силу страху, але страху не перед
тим, чим потрібно. Вони вважали Диявола, а не Господа Бога своїм
товаришем, тим, хто про них дбає. А почувши могутній голос Бога,
вони в страху починають ховатися від Нього, забувши про Його
всюдисущність, а потім знову через страх, починають перекидати
вину із себе на кого завгодно.
«Бійтеся того, хто може душу і тіло вам занапастити в геєнні»,
— говорить Господь до нас, а ми так само, як перші люди досить
часто боїмося саме того, хто нам це життя дає. Ми боїмося Господа,
відкидаючи Його всемогутність. Ми боїмося Його, відкидаючи Його
доброту і милосердя. Люди бояться Свого Небесного Отця часто
так, що заперечують Його існування.
Петро, цей рибалка, до якого Сам Господь промовив: «Паси вівці
мої», відмовляється від того, Хто покликав його до проголошення
Євангелія.
Християни перших століть, бояться привселюдно проголошувати
свою віру в Спасителя через покарання Римської влади.
Люди, котрі жили за Радянського Союзу боялися вірити, через
можливі проблеми на роботі, в школі.
Дорогі у Христі! Що спільного ви помітили у цих прикладах?
— Гріх! Роботу Диявола, того, хто дійсно може занапастити наші
тіло і душу у геєнні. Саме він посіяв у наших серцях страх.
Це він збунтував людей проти Бога, посіяв непокору перед Люблячим
Творцем. У всіх цих випадках ми бачимо божевільний страх перед
Богом. Але саме через такий страх Диявол домагається того, що
задумав, відвернути побільше людей від їхнього спасіння до геєнни.
Ми можемо зрозуміти цей страх, бо він підсилюється можливим
покаранням, але ми не маємо права його виправдовувати, бо він
огидний Богові, нашому Спасителеві і Захисникові. Ми не можемо
виправдовувати цей страх тому, що він є гріхом, за який ми повинні
бути покарані. «Вони кару приймуть, — вічну погибіль від лиця
Господнього та від слави потуги Його!» (2 Сол. 1:9). Так говорить
Господь у Своєму Слові. А ще там Він говорить і про те, що знає
наші страхи, навіювані Дияволом. Він знає нашу природню схильність
чинити противне Йому. Він знає нашу недосконалість, обмеженість.
Він розраджує нас, дає повне звільнення від цього.
Господь Ісус, прийшовши до нас у світ і ставши людиною, поніс
наші страхи на Голгофу, місце зване Череповищем. Він знищив
там їх усіх, давши нам нове життя, безгрішне життя, життя під
Божим захистом. Він вніс досконалу заплату за них — Свої тіло
і кров. Наш Спаситель воскрес третього дня, перемігши нашу смерть
за нас. Ісус Христос, правдивий Бог і правдива людина присвятив
нам Своє воскресіння. Апостол Павло пише до Тита такі слова:
«Він нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а
з Своєї милости через купіль відродження і освячення Святим
Духом, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя
нашого, щоб ми виправдалися Його благодаттю, і стали спадкоємцями
за надією на вічне життя» (Тит. 3:5-7). Він став нашим другом
і братом. Він приходить до нас кожного разу, коли ми збираємося
святкувати Вечерю Його славних тіла і крові на прощення наших
гріхів. Він є нашим захисником від Диявола, гріха і смерті.
Він — наш Господь і Спас. І ми не повинні панічно боятися Його,
як нашого головного ворога, але свято в Нього вірити і любити
всім серцем своїм і всіма своїми думками. Але все-таки ми повинні
і боятися Його. Боятися за те, що він карає за прогріхи. Та
цей страх не повинен піднімати волосся на наших головах і змушувати
нас тремтіти, але радше, це повинно бути постійним нагадування
нам про те, якого життя Він від нас очікує.
Дорогі у Христі! Наводячи різні приклади на початку проповіді,
я не згадав тих людей, котрі навіть в моменти, коли було загрожувано
їхньому життю, у моменти їхнього страху, не зрадили свого Бога,
але показали всім нам свою тверду віру в Нього і стали для нас
прикладом. Це і Степан, котрий не боявся привселюдно проголошувати
людям Добру Звістку про спасіння у Христі Ісусі, і котрий вважається
першим мучеником за віру. Це і Мартін Лютер, котрий навіть під
загрозою смерті, не зрадив сповіданню чистого Євангелія. Це
і пастир Теодор Ярчук, котрого його віра у Воскреслого Спасителя
привела до в’язниці, де він і помер для життя вічного. Це і
тисячі полеглих народних мучеників, котрі поклали своє життя
на вівтар нашої незалежності, яка дала нам можливість вільно
збиратися тут, не боячись про покарання, але сміливо проголошувати
Євангеліє! Такої віри хоче від нас Господь, віри, яка б не залежала
від небезпек, що нас оточують, але натомість була міцно прив’язана
до Божої обіцянки вічного життя.
Дорогі друзі! Ви всі добре знаєте, куди біжать діти, коли їм
вночі страшно. Вони біжать до батьків, котрі їх заспокоять словом,
приголублять, присплять. Так отже і ми, коли нас мучать страхи,
коли нас Диявол переконує панічно боятися Господа, линьмо до
Нього за допомогою, до Його святого Слова, Котре може нас заспокоїти.
Линьмо до Його тіла і крові, через які ми можемо отримати прощення
наших гріхів. Линьмо до Того, Хто у першій своїй Заповіді нам
сказав: «Я — Господь Бог твій!»
Йому, правдивому Богові, нехай буде за це слава на віки вічні!
АМІНЬ!
Благодать Вам та мир від Бога Отця нашого і Господа нашого
Ісуса Христа!
