Село було засноване 1817 року
переселенцями з Німеччини, переважна
більшість яких походила з міста Вюттенберг. Незабаром почалося будівництво лютеранської церкви, яке тривало протягом семи років. Споруда храму була завершена у 1827 році. У 1927 році у Іванівці мешкало 1720 німців. Тут були, звичайно, і люди інших національностей, які працювали у німців-бауерів. Мої прабабуся та прадідусь, також приїхали з Вюттенберга. Зараз вони спочивають на місцевому кладовищі.

Наша громада почала відроджуватися у 1992 році. На початках до нас приїжджав пастир Олександр Зонне, який проповідував щонеділі. Нам всіляко заважали, забирали ключі від церкви. Ми зверталися до всіх рівнів влади, але допомоги ніякої не отримували.

Після виходу закону про повернення церковних споруд громадам, я мала надію, що справи зрушать на краще, та так не сталося. До нашого храму прийшов чоловік, який сказав: «Забирайте звідси своє барахло, тут у мене буде бар!» Робітники почали будувати прилавок, майструвати стільці та столи. Мені не вкладається в голові, як можна освячену церковну будівлю перетворювати на бар! Коли будувався храм, то німці носили на спинах камінь із кар’єру. Вони хотіли мати місце поклоніння Господу. А тепер тут буде бар. Ми вже не знаємо куди нам звертатися, що нам робити. Голові сільської ради не подобається лютеранство. Але навкруги багато лютеранських сіл, ось їх назви: Вормс, Ватерлоо, Рорбах, Алесандрфельд, Грюнфельд, Шьонфельд та інші. У архіві я знайшла дані про те, що в навколишніх селах було 22 лютеранські церви. Наш храм був центральним храмом нашого району.

Наша громада хотіла б, щоб тут навіки залишився лютеранський храм. Тут на три села, всього один храм. Відстані між селами незначні, сюди приходили б з усіх околиць. Голова сільської ради говорить, що я до вашої церкви не піду, це не моя віра. Вона запрошує православного священика із села на відстані 10 км, але він не приїздить. Наше село залишилося без церкви!
Люди з села Гамове, яке знаходиться на відстані 5 км, запросили нас до себе, одна жінка дає нам свою літню кухню для проведення богослужінь, але людей ходить так багато, що проповідь читаємо на вулиці. У Гамовому ми організували Недільну школу, яку відвідують 18 дітей. Із села Зелене, яке розташоване на відстані 3 км, на богослужіння до Гамового приходять 4 жінки з дітьми. Люди йдуть до нас, запрошують нас. В одному селі пропонують будинок, де самі люди хочуть зробити ремонт, щоб тільки чути Слово Боже.

Нашу Недільну школу відвідують 37 дітей, які вивчають Господню молитву, Десять Заповідей, Малий Катехізис Мартіна Лютера. За допомогою Єпископату Української Лютеранської Церкви впродовж трьох років ми організовували для них літній відпочинок.
Ми не повинні віддати своєї церкви. Вона не повинна стати баром. Нещодавно ми звернулися до сільської ради з проханням зібрати збори й прийняти рішення стосовно храму. Голова сільської ради об’явила про збори: «Якщо вам клуб не байдужий, приходьте на сходку». Люди прийшли, але з членів громади була я одна, бо люди бояться. Присутні на сході погрожували «Будемо палити, якщо буде церква!» Але поодинці люди хочуть, щоб церква була. Люди бояться голови колгоспу та голови сільської ради, які є чоловіком та дружиною, вони не наважуються сказати щось проти. Вся влада у їх руках, й вони цим користуються».