Ці слова Проповідника із Старого Завіту неодноразово згадувалися мені, під час відвідин Іванівки. Олесь Гончар у «Соборі» описав ситуацію, коли атеїсти хотіли перетворити храм на ресторан. У творі письменника дія відбувалася в часи панування комуністичної влади, яка прагнула замінити віру в живого Бога вірою у сонм божків Маркса, Енгельса на чолі з Володимиром Ульяновим-Леніним. Може видатися дивним, але й за суверенної України є охочі перетворити храм на заклад, де селяни могли б залити очі оковитою та відволіктися від сумних реалій сьогодення. Наша держава досягла видатних успіхів у винищенні власного народу — Україна ділить з Росією сумну першість в СНД за темпами розповсюдження СНІДу, з року в рік зростає кількість наркоманів та алкоголіків, захворюваність на туберкульоз майже досягла епідеміологічного рівня. Воно й не дивно, першочерговою задачею людей, позбавлених будь-якого почуття самозбереження та відповідальності перед майбутнім, є самозбагачення, нехай і за рахунок скалічених доль дорослих та дітей і, як наслідок, трагедії цілого народу.
Я відвідав громаду села Іванівка Веселинівського району Миколаївської області 25 серпня цього року. Лютеранська громада у селі вже діє дев’ять років, а зареєстрована влітку 1998 року. Вірніше сказати, відновила свою діяльність, бо вже в двадцятих роках дев’ятнадцятого століття тут діяла лютеранська громада, був побудований храм. Споруда церкви збереглася і сьогодні. У приміщенні храму зараз проводяться богослужіння, інколи — сільські сходи, інколи танці, а нещодавно почалося облаштування бару з більярдом. «Молоді нема де збиратися» — основний аргумент прихильників бару-більярду. Виникає питання: «Збиратися для чого?» Відповідь проста: «Пити горілку, приносячи прибуток володарям закладу, танцювати на дискотеці, на якій також продаватимуться алкогольні напої». Коли влаштовуватимуться весілля, господарі також не в програші, маючи орендну плату за те, чого вони не будували, й що за українськими законами має бути повернуто Церкві. Молоді дійсно нема де збиратися, хоч за якихось три-чотири кілометри у Кубряках у 1985 році було побудовано клуб, який був добре обладнаний — мав крісла у глядацькій залі та все, що необхідне для закладу культури. Зараз він стоїть без вікон, без дверей, без підлоги, все розікрадене та знищене. Читачі цієї статті знають про стан фінансування культурно-освітніх закладів, тому й по багатьох селах та містах стоять пустками клуби.
Чи потрібен бар як місце відпочинку молоді, у селі? Так, звісно потрібен, але якщо він стає єдиним місцем, де можна зібратися, стає зрозумілим, до чого це може привести. У Іванівці нема школи, бібліотеки, будинку культури, не діють гуртки. Діти та молодь залишені на самоті із телевізором, з програмами, виховуючими насилля, культ грошей, аморальний спосіб життя, та чаркою, до якої частенько вдаються їхні батьки. Такому селу більше потрібна Церква, яка здатна протистояти потокам зла, які виливаються на неокріплі душі дітей та молоді, та підтримати старших, показавши шлях спасіння із Ісусом Христом.
Колись село Іванівка називалося Йоганнесталь, воно було засновано німецькими колоністами, які у двадцятих роках тепер уже позаминулого століття побудували лютеранський храм. Поруч з Йоганнесталем знаходилися ще декілька таких німецьких сіл — Ландау (Широкий Лан), Вормс (Вірне), Ватерлоо (Піщаний Брід) та ін. Згодом села отримали інші назви. Перейменування — типовий прийом для того, щоб заховати правдиву історію того чи іншого населеного пункту. Так у Криму було татарське село, зараз не пам’ятаю його назви, з якого першого у 1944 році почалася депортація татар. Після заселення порожніх будинків переселенцями з Росії, воно почало називатися Грушевка. Винищити найактивніших, переселити позосталих до Казахстану та Сибіру, Середньої Азії, дати нову назву — і корінь відтинається від стовбура. Переселенці, частково асимілювалися на нових місцях, частково повернулися на батьківщину своїх предків — до Німеччини. Повернутися в Україну їм нікуди — будинки, побудовані батьками та дідами зайняті, та й економічне становище держави не сприяє поверненню. Але ще й досі є в Іванівці люди, які ходили до лютеранського храму, де богослужіння проводилися до 1944 року. 58 років тому вони були дітьми й відвідували Служби Божі разом із батьками, а зараз є членами громади Української Лютеранської Церкви. Атеїстичній владі не вдалося повністю винищити історичну пам’ять народу, залишилися будівлі та архівні матеріали. Залишилися у німецьких лютеранських селах храми, школи, лікарні. Як ними розпорядилася влада та місцеві господарчі органи видно із зроблених мною фотографій.
Така ж участь чекала й приміщення лютеранського храму у Іванівці. Протягом останніх декількох років громада Української Лютеранської Церкви робила ремонт — фарбувала, вставляла шибки. Одного разу, після побиття, було вставлено 43 шибки. Міліція, яка приїхала шукати винних, як це буває дуже часто, їх не знайшла. Так само били вікна у клубі в Кубряках, але ніхто їм там не вставляв, крали те, що може знадобитися у господарстві.
Громада Української Лютеранської Церкви, як зазначалося вище, діє вже протягом дев’яти років, й налічує 48 членів. Пастир Сергій Сомін регулярно проводить богослужіння, діє Недільна школа, для дорослих проводяться Біблійні уроки. Чим може громада, як і вся Церква, допомагає людям вижити у скрутних умовах. Однією з добрих справ громади було забезпечення харчування школярів із Іванівки. Хронічне недоїдання — одна із причин того, що діти хворіють на туберкульоз. Не додає і здоров’я те, що діти мусять за три кілометри діставатися кіньми до школи. Особливо важко взимку, коли холодно, та восени, під час дощу. Чим може громада сприяла раніше й сприятиме надалі у вирішенні проблем мешканців села. Але найголовніше — Слово Боже, яке діє в людських душах. Воно дає людині міцну опору у житті, сповненому труднощів та спокус. Слово Боже дає людині чіткі моральні та духовні орієнтири у вигляді Десяти Заповідей. Істино віруюча людина кращий батько та краща мати, кращий працівник, кращий громадянин, ніж невіруюча людина.
Спрага людей за Словом Божим, добрі справи громади, промовляють самі, діють краще, ніж реклама у засобах масової інформації. Люди із села Гамове, яке знаходиться неподалік, звернулися до пастиря Сергія Соміна з проханням розпочати богослужіння у їхньому селі. І ця благословенна праця вже розпочалася.

Пастир Сергій Сомін проводить Богослужіння у селі Гамове.

Спільним інтересом мешканців Іванівки, поза тим чи є вони членами громади Української Лютеранської Церкви, є добре майбутнє їхніх дітей та онуків, щасливе життя сьогодні. Майбутнє можливе тільки з Богом, тільки з вірою в Господа Ісуса Христа. Бар у приміщенні лютеранського храму, можливо, й принесе якийсь фінансовий зиск для керівників ТОВ «Добрий Лан», який розпочав його облаштування, але згодом все село, потерпатиме від п’яних юрб молоді, які позбавлені будь-яких моральних стримуючих факторів. Як повідомила у розмові зі мною голова Кубряківської сільської ради, пані Наталія Лукасевич, однією із першочергових її задач є оформлення чотирьох дітей у школу-інтернат, бо вони голодують, батьки їх не виховують, пиячать. Як наслідок аморального способу життя, деякі з батьків хворіють на туберкульоз, а один хлопчик вже в другому класі вживає алкогольні напої.

Будинок шпиталю у селі Широкий Лан (Ландау)

Чи таке майбутнє для себе та своїх дітей будуватимуть керівники «Доброго Лану» та мешканці Іванівки?