Це Слово Боже, котре запрошує нас знову на “Сло-
во про хреста”, про яке апостол Павло пише: “Бо
ж слово про хреста тим, що гинуть, — то глупота, а для нас, що спасаємось, — Сила Божа!” Сьогодні, вже втретє, ми зібралися у цьому приміщенні поговорити про хрест. Перший раз ми мали особливу мову про хрест саме тут ще півтора роки назад, – 27 вересня, на свято Хреста Господнього, коли Словом Божим та молитвою ми освячували це приміщення, приміщення колишнього ресторану “Кременець”, для майбутнього його використання для зібрання віруючих, щоб тут проповідувати та роздавати Євангеліє у Слові та Таїнствах. Другий раз ми збиралися тут чотири місяці назад, – 20 листопада , у переддень Архангола Михаїла. Тоді ми мали особливу мову про хрест, бо ми Словом Божим та молитвою освячували центральний хрест, котрий в цей же день був зведений на головну маківку нашого церковного приміщення. Сьогодні ж, – знову освячення, знову до нашої уваги хрести, сьогодні їх аж вісім. Якогось особливого символічного значення у цьому числі я не вбачаю, лише хотів би відмітити про пору їхнього освячення та встановлення – це пора Великого Посту. І вже те, що ми маємо справу із хрестами саме в пору, коли Християнська церква особливо наголошує та привертає нашу увагу саме на Христових стражданні та смерті, Його замість нас на хресті, лише цього буде достатньо, щоб розуміти важливість та урочистість такої події.

Через те і Слово Боже, що пропонується до нашої уваги, особливе та важливе для кожного з нас у пору, коли ми роздумуємо над нашим гріхом та над спасінням від нього, здобутого для нас Спасителем, Котрий каже: "І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя". У Своєму Слові Ісус нагадує нам про одну із важливих подій, котра сталася з Ізраїльським народом під час його сорокарічної мандрівки з Мойсеєм по пустелі. Ця історія розпочалася, як це завжди буває із грішною людською природою, з людського повстання проти Бога, як це пише Мойсей у Книзі Чисел 21:5: “ І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа”. Звичний стан грішника, звичний стан кожного з нас, – скаржитися, бути незадоволеним замість того, щоб дякувати за те, що маємо. Як часто ми стаємо такими незадоволеними, як часто ми скаржимось на наше життя, як часто ми шукаємо винних в усьому навколо нас, – чи то у нашому ближньому, чи то у земному уряді, чи то в Бозі? Забуваючи перш за все, що головна причина наших негараздів знаходиться в нас самих, в нашому серці, в нашій грішній людській природі. А те, що ми маємо, навіть те ми не заслуговуємо, яким би малим воно нам не здавалося. Бо, насправді, усі ми можемо лише сподіватися на одне, бо, насправді, усі ми заслужили тільки те, що і сталося після повстання проти Бога із народом Ізраїля: “І послав Господь на той народ зміїв сарафів, і вони кусали народ. І померло багато народу з Ізраїля” (4М.21:6).

І коли вже спіткає халепа, коли змій гріха настільки вжалить нас, що ми вже чуємо через свою товстенну шкіру нашої гордині, черствості та байдужості, коли Божий Закон розкриє наші очі і ми побачимо скільки зміїв наших гріхів оповили наші думки, слова та вчинки, коли ми бачимо цю палітру їхнього забарвлення від блакитного до зеленого і від зеленого до червоного, коли в наші очі справді дивиться смерть, тоді ми, як той народ, що прийшов “до Мойсея та й сказав: Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв. І молився Мойсей за народ. І сказав Господь до Мойсея: Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, — кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити. І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія — і жив!” (4М.21:7-9).

Таку подію у життєвій мандрівці Ізраїльського народу нагадує нам Ісус, коли каже: ”І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський“. Однак, разом із нагадуванням про прообраз Спаситель навчає нас про справжній та правдивий спосіб викуплення наших гріхів. І це – смерть Сина Божого на хресті. Так само, як Мойсей замість того, щоб витягувати отруту із жил вражених зміями людей, замість того, щоб залишити людей помирати від отрути, зробив за Божим Словом мідяного змія, замінника усієї отрути та усіх змій, що кусали людей, так само і Бог поклав гріхи усього світу на Ісуса, Свого Сина, і поголосив Його Найбільшим Грішником, на Котрому усі гріхи, навіть мої та ваші. Через те каже Христос: “І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя”.

Так само, як кожен, хто подивився на мідяного сарафа на жердині, жив і отрута вже не мала сили на ньому, так само і кожен, хто вірить у розп’ятого Христа Ісуса, не загине, але має вічне життя. Бо вірити у розп’ятого Ісуса – це також вірити в Його воскресіння, яким Він проголошує нам виправдання, яким, через зарахування, Його праведність стає нашою, яким прощення гріхів дає нам новий статус перед Богом, – статус невинного із чистим сумлінням.

Так само, як кожен, хто за Божим Словом дивився на мідяного змія і жив, так само і ми, дивлячись очима віри на розп’ятого Спасителя, маємо життя, спасіння, прощення гріхів, що дається нам у Слові Євангелія про хреста та таїнствах Хрищення та Господньої Вечері.
І тепер, коли через декілька днів ви будете дивитися на усі дев’ять хрестів, що прикрашатимуть верхівки і боки цієї церкви, ви будете згадувати про те, що саме на хресті Христос здобув для вас прощення гріхів, спасіння та вічне життя, але роздавати Він буде все це саме там, де під цими дев’ятьма хрестами зібралися люди навколо Слова та Таїнств, в яких прощення гріхів, спасіння і вічне життя роздається у кожному слові Євангелія, у кожній краплині води Хрищення, у кожному шматку хліба та ковтку вина, де правдиво присутні тіло та кров Христові; і усе це дається нам у Слові про хреста через віру, так само, як кожен, хто подивився з вірою на мідяного змія, жив.

І, маючи тепер нове життя, ми проводимо це нове життя за новим взірцем; не за звичаєм світу цього, чи нашої гріховної природи, чи за нашіптуванням Стародавнього Змія, але за взірцем Того, Хто був розп’ятий на хресті. Бо як Він вбив наші гріхи, розіп’явши їх на хресті, так і ми повинні щоденним каяттям топити їх у воді Хрищення, бо так само, як і Він поховав усі наші гріхи у могилі, залишивши їх там, так само і ми повинні щоденно ховати їх у каятті. Бо як Він воскрес, даючи нам життя, так само і ми маємо нове життя у Ньому. І про це також нам будуть нагадувати усі дев’ять хрестів, бо в усіх дев’яти є коса поперечина знизу, нижній кінець якої каже — ні, немає життя старому і непокірному, немає життя нерозкаяному грішнику, а верхній кінець каже — так, є життя для розкаяного розбійника, є життя для нової природи, є нове життя.

Таким є сьогоднішнє Слово про хреста, слово Самого Христа, Котрий каже: “І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя”.

Отже, пам’ятаючи це слово про хреста, нехай будуть освячені і ці вісім хрестів Словом Божим, окроплюючи їх водою, символом цього Слова про хреста, нам на постійну згадку, а Богові на славу, бо лише Йому слава, єдиному Богові, Отцю і Сину і Святому Духові. Амінь.