20 листопада року Божого 2001–го у місті Кременці відбулось святкове богослужіння з нагоди освячення і встановлення на центральному куполі церкви головного хреста церковної будівлі Кременецької громади УЛЦ. І хоч до повного завершення робіт по реконструкції будівлі ще потрібно докласти чимало зусиль, цей день для вірних громади став по-справжньому особливим. Адже будівля увінчалася хрестом, що підтверджує цілковиту незмінність щодо її подальшого цільового призначення – проповідування Божого Слова, роздання Таїнств. Без сумніву, мине ще трохи часу і церква, з Божою поміччю, стане однією з прикрас славного своєю історією Кременця. Але день 20-го листопада 2001 року назавжди залишиться в серцях вірних громади незабутнім і пам’ятним, радісним днем, днем встановлення хреста, днем освячення церкви Словом Божим і вдячною молитвою Богові, Котрий уможливив цю подію. Ми також віримо, що з Божої ласки постануть церковні будівлі УЛЦ також і в інших громадах. Під час урочистого богослужіння, пастир громади Андрій Гончарук виголосив проповідь, котру пропонуємо вашій увазі.

Ще рік назад на свято Хреста Господнього, коли Словом Божим та молитвою освячувалося це приміщення, ми не були впевнені чи це церква, чи це ресторан. Сьогодні ж, у переддень Архангела Михаїла та усього небесного війська, ми висловлюємо цілковиту впевненість у тому, що це за приміщення, освячуючи та зводячи хрест на центральну маківку церкви. Цю впевненість проголошує вже друга церемонія освячення Словом Божим, вже вдруге проведене богослужіння тут, у приміщенні Української Лютеранської Церкви в м. Кременці. В очах жителів міста Кременця ця впевненість зростає із кожною додатково вкладеною цеглиною, з кожним покритим квадратним метром даху листом сріблястого металу, за що громада вірних дякує кожному працівникові, що доклав та докладає свої зусилля на оновлення цього приміщення, колись храму земних утіх, тепер же храму Божої втіхи.
І символом цієї впевненості та втіхи є цей хрест, котрий за п’ятнадцять хвилин буде зводитись на маківку церкви. Цей хрест на верхівці церкви буде постійним свідченням для кожного із нас потрійного послання.
По-перше, він буде нагадувати нам про Божу справедливість та любов.
Ще 2000 років тому хрест був символом смерті та й знаряддям цієї смерті, якій передували години невимовних мук та страждань із передсмертною агонією злочинця, що набагато гірше шибениці, гільйотини, електричного стільця чи газової камери. Нагадуючи нам про Божу справедливість, хрест постійно буде вказувати нам на належне місце гріха та грішника, на заслужене місце кожного із нас, бо усі згрішили, бо усі “з природи були дітьми гніву”.
Нагадуючи нам про Божу любов, хрест постійно буде вказувати нам на Того, Хто замість нас став Найбільшим Грішником, взявши на себе всі гріхи всього світу, гріхи кожного із нас, найменші і найбільші, гріхи Василя, Андрія і Петра, Олени, Тетяни чи Ольги. Цей хрест на верхівці церкви буде постійно нагадувати нам про Христа Ісуса, розп’ятого та воскреслого для нашого виправдання, щоб через віру в Нього, правдивого Бога і правдиву людину в одній особі, наділити нас Своєю праведністю у проголошенні нам відпущення гріхів.
По-друге, цей східний, православний хрест на верхівці Лютеранської Церкви із косою поперечиною знизу буде нагадувати нам про двох розбійників, розп’ятих по обидва боки Спасителя, а разом з тим про мої дві природи — стару і нову. Кінець поперечини, що показує вниз, буде нагадувати нам про нерозкаяного розбійника, а отже кожному і про його стару гріховну природу. Кінець поперечини, що показує вверх, буде нагадувати нам про розкаяного грішника, а отже кожному і про його нового чоловіка, створеного згори купеллю відродження у Святому Дусі, що є його Хрищення. І звідси, коса поперечина нагадає мені, “що старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчинками та бажаннями, і що замість нього нова людина повинна щоденно поставати та воскресати, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно” (МК 4,11).
І по-третє, зведення хреста на маківку церкви буде нагадувати нам про те розрізнення, яке нам потрібно робити щодо прощення гріхів. А саме, де прощення гріхів для нас здобуте, і де прощення гріхів для нас роздається. Бо саме хрест на маківці церкви буде ще і ще раз свідчити, що на хресті Христом прощення гріхів здобуте для нас раз і назавжди, але ось роздається та поширюється воно нам у Церкві, тобто там, де проповідується Євангеліє у Слові та роздається у Таїнствах: Хрищенні та Господній Вечері. І тепер, щоб отримати прощення гріхів, я не йду до хреста, я не лізу на нашу місцеву кременецьку гору Бону встановлювати його, але радше, дивлячись на хреста, що на маківці церкви, я йду до церкви, що є зібрання віруючих, бо там є Слово Євангелія та Таїнства. За прощенням гріхів я йду туди, де Христос обіцяв до мене приходити, даючи мені те, за чим я прийшов, у написаному, побаченому та почутому Слові Євангелія.
На верхівку церкви ми не зводимо півня (як це можливо дехто сподівався), бо півень для нас би був посланням Закону. На верхівку церкви ми зводимо хрест, бо для нас це, перш за все, послання Євангелія, котре і керує Церквою, як і пише Павло: “Бо я надумався нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого” (1Кор.2:2).
Отже, мої дорогі друзі у Христі, пам’ятаючи це Слово про Христа, зведімо цей хрест на маківку церкви, окропивши його водою, що є символом Божого Слова, на славу Бога Отця, Сина і Святого Духа. Амінь.