Підготовлено до Загальної Пастирської Конференції Української Лютеранської Церкви, 28 серпня 1999 р.

ЦЕРКОВНЕ СЛУЖІННЯ
(Продовження, початок в № 3-8 2001 р.)

Очевидно, що пастирів неповинно розчаровувати те, що Христос у своїх руках тримає правління Церкви. В них і без того, є достатньо роботи, щоб присвоювати божественні прерогативи, які Христос не бажає віддавати — вони, у відповідності до отриманого поклику повинні проповідувати Євангеліє і роздавати Таїнства. Джозеф Стамп нагадує нам, що
Сфера роботи служителя знаходиться в особливій галузі, до якої його було покликано. Це місце, де він має проповідувати Слово і роздавати Таїнства. Це не значить, що йому не можна, у відповідь на якесь особливе покликання, роздавати Засоби Благадаті в інших місцях, але це значить, що власне його люди, а не цілий світ, є його парафією. Він повинен працювати серед людей, до яких Бог послав його служити, і це включає в себе, в першу чергу членів, які належать до його громади чи громад. Але, це також включає в себе обов’язок перед спільнотою людей, яка, цілком зрозуміло, може входити до його приходу. Зв’язувати свою роботу лише рутинним проповідуванням Слова і розданням Таїнств тільки серед членів власної отари означає не розуміти широту своєї місії та величину можливостей і відповідальності. Христос бажає, щоб цілий світ почув Добру Звістку, а світ складається з байдужих, нерозкаяних, невіруючих та ворожих людей в себе на батьківщині, та поган у найтемніших кутках Африки. Наказ Христовий — йти в гори й долини та змушувати їх приходити до нас. В кожній громаді повинні постійно діяти катехізаційні заняття для дорослих, а також треба докладати всіх зусиль, щоб переконувати всіх, хто знаходиться поза стінами Церкви відвідувати її. (Stump, pp. 382-383)
Пастирі повинні з молитвою у серці віддавати себе роботі Служіння, що була їм довірена, в особливості роботі проповідування, оскільки «найголовніше поклоніння Богові є проповідування Євангелія». (Ап. XV:42) Кожна проповідь повинна бути заснована на біблійному тексті та зосереджена на Христі, як також належно розрізняти й застосовувати закон і Євангеліє. Оскільки «все Євангеліє і член Символа Віри: ‹Я вірую в святу Християнську Церкву, прощення гріхів› є втілені в» Господній Вечері (ВК V:32), проповідування Євангелія є таїнственим проповідуванням. Тому «Нам слід так проповідувати, щоб за власною згодою без жодного закону, люди бажали таїнства, і, так би мовити, примушували нас, пастирів, їх їм роздавати». (МК Вступ:22) Також не зашкодить згадати, що «Практичні і зрозумілі проповіді тримають слухачів» (Ап. XXIV:50), а також, що проповідь пастиря повинна торкатись широкого кола практичних питань. Меланхтон пише, що в Лютеранських церквах його часів «всі проповіді мають справу з наступними темами: каяття, страх Божий, віра в Христа, праведність за вірою, втіха сумління через віру, вправи віри, молитва і наша впевненість у тому, що вона є дієвою і почутою, хрест, повага до правителів та до всіх цивільних запроваджень, розрізнення між царством Христовим (або духовним) та політичними справами, шлюб, освіту й виховання дітей, доброчесність, і всі діла любові». (Ап. XV:43)
З пастирським служінням проповідування тісно пов’язане його служіння навчання і катехізації. В Лютеранській Церкві «від пастирів і церковних служителів вимагається прилюдно навчати і опитувати молодь, і цей звичай дає дуже добрі результати». (Ап. XV:41) Але ми не повинні думати, що обов’язок Лютеранського пастиря навчати людей Слову Божому, в особливості, що стосується Господньої Вечері, обмежується лише одноразовим катехізаційним курсом. У відповідності до Ауґзбурзького Віросповідання,
щодо Святого Причастя людей навчається часто і з великим старанням, а саме — чому воно було запроваджено, та як його використовувати (тобто, для втіхи нажаханого сумління) для того, щоб людей можна було притягнути до Причастя та до Меси. Людей також навчають про фальшиві вчення, щодо цього Таїнства. (АВ XXIV:7)
По предмету Господньої Вечері нам нагадується, що звичайною практикою Конфесійного Лютеранства, та Християнства взагалі, є те, що «Меса відправляється щонеділі та на інші свята, тоді, коли це Таїнство пропонується тим, хто його бажає після того, як їх опитали та відпустили гріхи». (Ап. XXIV:1) Як пастирям лютеранських громад нам завжди слід вміти казати словами Ауґзбурзького Віросповідання, а саме,
В святі дні, та в інші часи, коли присутні причасники, відправляється Меса, а ті, хто бажає — причащаються. Таким чином, Меса зберігається серед нас і належно використовується, тобто так, як це робилось в церкві раніше, і це можна довести словами Св. Павла в 1 Кор. 11:20 і далі, та багатьма твердженнями Отців. (АВ XXIV:34-35)
Коли в місті Нюрберзі шукали вказівок Лютера по цьому питанню в 1528 році, він запропонував наступну відповідь:
Якби хтось попрохав моєї поради по цьому питанню, я би радив наступне: вам слід святкувати одну, чи дві Меси у ваших обох церквах в неділю та святі дні, в залежності від того скільки є причасників. При необхідності, чи якщо це вважатиметься корисною справою, ви можете робити це саме і в шпиталі. ... ви можете святкувати Месу і посеред тижня в будь-який потрібний день, тобто коли є причасники і просять дати їм це Таїнство. В такий спосіб ми нікого не повинні примушувати до Таїнства, проте кожного треба відповідно, у встановлений спосіб, обслужити. Якщо служителі Церкви відмовляються так робити, стверджуючи, що їх до цього примушують або скаржаться і кажуть, що вони не в змозі задовільнити такі вимоги, тоді я би їм показав, що тут працює не людський примус, але навпаки їх до цього примушує Сам Бог через Його Поклик. Бо, оскільки вони, посідають цю Посаду, то, відразу ж, в силу свого Поклику і Посади, зобов’язані та примушені роздавати Таїнства коли б люди їх про це не попросили, і щоб не було жодних відмовок; так само, як вони зобов’язані проповідувати, втішати, відпускати гріхи, допомагати бідним, та відвідувати хворих так часто, як люди потребують чи просять про такі послуги. (Процитовано в Stephenson, pp. 161-162)
Бувши літургійним керівником лютеранський пастир повинен пам’ятати, що «Метою дотримання різних церемоній є те, щоб люди вивчали Письмо, та, щоб ті, кого торкнулось Слово могли отримати віру та страх, а також, щоб могли молитися». (Ап. XXIV:3) «Місця, часи, люди та весь зовнішній порядок богослужіння тому й запроваджені, щоб Слово Боже могло прилюдно розкривати свою силу». (ВК I:49) І оскільки «можна зі сміливістю стверджувати, що ніщо так не додає до збереження високої гідності громадського богослужіння та до зростання поваги і відданності серед людей, як належне дотримання церемоній у церквах», то ми також знаємо, що «Справжньою прикрасою церков є побожне, практичне та зрозуміле вчення, побожне використання Таїнств, палка молитва та подібне». (АВ пролог до XXII cт. 6; Ап. XXII:51). Термін «літургія» насправді означає «привселюдне служіння»:
Це ... цілком узгоджується з нашою думкою, а саме — що один служитель, що чинить освячення, роздає Тіло і Кров Господні решті людей в точно такий самий спосіб, як один служитель, що проповідує, несе Євангеліє іншим людям, як Павло говорить в 1 Кор. (4:1): «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць», тобто служителів Євангелія і Таїнств. Та в 2 Кор. (5:20): «Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» Таким чином, термін «літургія» цілком узгоджується із служінням. (Ап. XXIV:80-81)
На підсумок, ми всі будемо втішені, якщо знатимемо, що
служіння Нового Заповіту, на відміну від левитського священства, не прив’язане до якихось місць чи осіб, але широко поширено по цілому світі та існує всюди, де Бог дає Свої дари, апостолів, пастирів, вчителів. Також, жодна особиста влада не робить служіння чинним, воно є таким лише через Слово дане Христом. (Тр. 26)
Дорогі брати у вірі та посаді, Бог подарував вас людям Української Лютеранської Церкви, а насправді українському народові. Ви є Божим дарунком для них. А вам Бог дав Своє непереможне та спасаюче Слово, яке в повній мірі робить чинним ваше служіння та наповнює його віростворюючою силою Самого Христа. А наприкінці світу, коли Господь наш і Спаситель Ісус Христос ласкаво запросить Своїх слуг до Свого вічного царства, то
"Розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведності, немов зорі, навіки віків". (Даниїл 12:3)