“Це день, що його створив Господь, — радіймо та тішмося в нім!

Ти мій Бог, і я буду Тебе прославляти, мій Боже, я буду Тебе величати!

Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!”
(Псалом 117:24, 28-29).

“Доброго ранку, Марічко”, — промовила мама доньці, увійшовши до кухні, і сіла за стіл. Вони саме готувались поснідати. Донька нічого не відповіла. Вона випила трохи молока і скоса поглядала на миску з кашею.

“Я сказала “Добрий ранок”, — повторила мама, — ти чуєш мене?”

“Чую, — промовила Марічка, — але я втомилася і не дуже хочу говорити”.

“Я знаю, вранці, після сну, ти не дуже любиш розмовляти, — сказала мама. — Втім, я б хотіла тобі допомогти розпочинати день радісно. Коли з самого ранку ти надута і сердита – то так можеш ще когось зробити нещасливим”.
“Але я зовсім не почуваюся щасливою вранці”, — відповіла Марічка.

“Це не так прикро, як тобі здається, я можу допомогти. Твій тато допомагає мені розпочинати кожен день якнайкраще, а я допомагаю йому. Кожного ранку ми кажемо одне одному: “Добрий ранок”.

“А якщо ти не вважаєш, що ранок добрий?”

“Казати “Добрий ранок” зовсім не означає, що ранок є добрий, — пояснила мама. — Це означає, що я сподіваюся, що ти матимеш добрий ранок. Коли я нещодавно сказала тобі “Добрий ранок”, — то лише хотіла, щоб цей день був для тебе щасливим. Сподіваюсь, що ти також бажаєш мені щасливого дня”.

“Гаразд, — сказала Марічка. — Добрий ранок”.

“Дякую, — відповіла мама. — Є ще одна річ, котру я роблю щодня. Я кажу: “Добрий ранок” також Господу”.

“Навіщо це казати Богові? Адже Він і так може мати кожен день добрий”.

“Звичайно, може, — сказала мама. — Але Бог, також, хоче поділитися Своїм добрим днем з нами. Кожного ранку я пригадую, що Бог любить мене. Він каже це мені щоранку. І я те саме кажу Йому.

“Добре, — сказала Марічка. — Доброго ранку, Господи”.
“Тепер ми всі привітались одне з одним, — зазначила мама. — Будемо снідати”.