Наша церква відповість інакше, словами єктенії, котрі завжди
виголошуються на Богослужінні:
«Щоби решту життя нашого в розкаянні, спокійно і безболісно
закінчили ми, у Господа просімо!»
Тому християнина так лякає мрія невіруючого — раптова та «нагла»
смерть, смерть без покаяння, без сповіді. Вона сприймається
як Божа кара за неправильно прожите гріховне життя.
Ось як трактує поняття людської смерті д. Едвард Кейлер в «Основах
християнської віри»:
«Є три види смерті: духовна, тимчасова і вічна.
Духовна смерть полягає у тому, що серце, котре відійшло від
Бога, не має правдивого страху Божого, любові до Бога та віри
у Нього. Ті, що у всьому покладаються лише на власну плоть —
духовно мертві. І якщо б Христос не викупив нас від гріха, ми
ніколи не змогли б повірити в Бога, а, отже, назавжди залишилися
б духовно мертвими. Духовні стосунки між нами та Богом відновлюються
тільки через віру в Ісуса Христа. Таким чином, своїм новим духовним
життям, в яке ми увійшли, прийшовши до віри, ми зобов’язані
Христу. Це називається «першим воскресінням».
Тимчасова смерть — це відділення душі від тіла. Віруючим судилось
перейти також і через це. І оскільки людина була створена для
життя, а не для смерті, ми відчуваємо природний страх перед
смертю. Впродовж всього свого життя, ми, природно, повинні бути
охоплені страхом смерті. Але Христос позбавив сили того, хто
керує державою смерті, і цим визволив нас з цього «страху смерті».
Знаючи це, ми не боїмося смерті, тому що вона втратила своє
жало, і маємо «бажання померти та бути з Христом».
Вічна смерть — це довічне позбавлення тіла та душі блаженної
присутності Бога. Вірою в Христа ми стали дітьми Божими, а також,
спадкоємцями Божими, і вічна смерть більше не має влади над
нами, а наша доля — життя та безсмертя».
Тема уроку №19 нашої Заочної Біблійної школи — «Смерть та Божий
суд».
Олександр Шульгін з м. Донецька, так відповів на запитання уроку:
«Під час смерті душа і тіло розділяються, і цей стан продовжується
до дня воскресіння. До того часу тіло лежить в могилі і перетворюється
на порох.. Але це не означає, що тіло «втрачається», бо «при
останній сурмі» всі мертві воскреснуть.
У Святому Письмі зазначається, що смерть — це сон. Це приносить
втіху віруючим, бо вони розуміють, що останнього дня Бог воскресить
всіх мертвих і тоді «всі, хто в гробах, — Його голос почують,
і повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі
зло чинили, на воскресення Суду» (Ів.5:28-29). Від нас самих
залежить, де ми будемо після воскресіння.
Причиною смерті є гріх, «Бо заплата за гріх — смерть» (Рим.6:23).
Смерть чекає кожну людину, «бо всі згрішили, і позбавлені Божої
слави» (Рим.3:23). Лише через Ісуса ми можемо мати вічне життя.
Коли Ісус Христос Своїм досконалим життям та жертовною смертю
усунув гріх та його наслідки, Він знищив останнього ворога —
смерть. Воскресіння Ісуса Христа з мертвих звело нанівець смерть
і принесло людям гарантію життя вічного.
Всі люди грішні і колись помруть, але вони мають дві можливості
— віруючі люди воскреснуть в славі для вічного життя на Небесах,
а невіруючі — потраплять в пекло. Тіла мертвих, що воскреснуть
у Христі, зміняться. Ми не будемо духами, але матимемо духовні
тіла, котрим не притаманні людські потреби і закони, які керують
нами тепер; ми матимемо сильні духовні тіла, вдягнені в досконалість,
честь і славу. Нині ми не маємо правильної уяви про те, «що
ми будемо» (1Ів.3:2), але слава буде понад всі наші сподівання.
Тіла ж мертвих без віри в Христа, будуть воскрешені для вічної
ганьби, презирства і мук у пеклі. Вони будуть притягнуті до
Суду. Люди будуть судитися за відсутність віри.
Проте Наш Бог — «Серцезнавець» (Дії 15:8). Ось чому Слово Боже
«спосібне судити думки та наміри серця»(Евр.4:12). Ісус чітко
бачить тих, хто не хоче прийти до Нього. Основним доказом для
Ісуса буде наявність чи відсутність віри, і помилитися Він не
може.
Мета Господа — дати вічне життя кожній людині, але кожен сам
мусить зробити свій вибір».
Історія про багатого й Лазаря, яку нам розповідає Ісус (Євангелія
від Луки, розділ 16, вірші від19 по 31) — це нагадування про
те, що буде з людиною після смерті.
«Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і
щоденно розкішно бенкетував.
Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його,
струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого
падали; пси ж приходили й рани лизали йому.
Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове лоно віднесли
його анголи. Умер же й багатий, — і його поховали.
І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля
Авраама та Лазаря на лоні його.
І він закричав та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною,
і пошли мені Лазаря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця,
і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!»
Авраам же промовив: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя
свого добре своє, а Лазар так само — лихе; тепер він тут тішиться,
а ти мучишся.
А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена,
так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані
не переходять ізвідти до нас».
А він відказав: «Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав
у дім батька мого, бо п’ятьох братів маю, — хай він їм засвідчить,
щоб і вони не прийшли на це місце страждання!»
Авраам же сказав: «Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають
їх!»
А він відказав: «Ні ж бо, отче Аврааме, — але коли прийде хто
з мертвих до них, то покаються».
Йому ж він відказав: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то
коли хто й із мертвих воскресне, — не йнятимуть віри!»
Зміст цієї оповіді зрозумілий: коли помирає святий, то анголи
відразу ж приймають його душу і підносять її в небесну славу
— на «Авраамове лоно». Загублені ж душі терпітимуть нестерпні
муки.
І головне, між раєм і пеклом лежить непрохідна безодня. Це
означає, що після смерті людина не має змоги отримати спасіння.
І, нарешті, стандарти нашого світу не розповсюджуються на небо:
«І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими»
(Мт.19:30).
Сестра Віолетта Єфремова з міста Одеси так розуміє проблему
людської смерті:
«Після смерті тіло людини піддається тлінню і перетворюється
на порох, але душа повертається до Бога на Небеса, або прямує
в пекло.
«І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до
Бога, що дав був його!» (Екл.12:7)»
Древні мудреці говорили: «memento mori» — «пам’ятай про смерть».
Хіба це означає, що ми, упродовж всього нашого життя, повинні
зі страхом чекати останньої миті, будувати своє життя так, щоб
віддалити момент смерті, перетворити найкращий Божий дар — людське
життя на суцільну муку?
Ні, звичайно. Але ми повинні пам’ятати, що життя нам дане на
короткий термін, це тільки мить перед вічністю, і треба багато
чого встигнути. Тлінне все минається, а духовне — вічне.
«Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не
буду боятися злого, бо Ти при мені…
Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні
мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!»
(Пс.22:4,6)
Фізична смерть людська, взагалі, то зло. Бог дав людині свободу
вибору і тому в світі панують не тільки божественні, а й сатанинські
сили. В нашому світі царює зло. А Царство Боже не від світу
цього.
Біблія навчає, що всі помираючі без віри в Ісуса Христа, засуджені
на вічне прокляття.
«А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в
безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане:
«Поглинута смерть перемогою»!
(1Кор.15:54)
