Було зазначено, що наша церква визнає такі принципи тлумачення Святого Письма, як:

1. Ясність (написані людською мовою, слова зрозумілі для пересічного читача через Святого Духа і віру; рядки не мають подвійного значення. Ясність ми прикладаємо до цілісності Біблії. Письмо зрозуміле через основне послання Святого Письма, але є власні обмеження – гріховна природа людини). Бог любить нас і хоче, щоб ми знали Його волю. Господь не звертається до нас загадками.

2. Влада (ми не шукаємо додаткових джерел). Джон Теодор Мюллер розрізняє причинну (створює і покріплює віру) і нормативну владу (як суддя – судить що правда і що ні). Євангеліє – це єдине джерело покріплення віри, яке дає можливість протистояти фальшивим вченням. Письмо – кінцева влада і гарантія непомильності. Важливим в Церкві є апостольська влада, а не апостольське правоприємництво єпископів. Святе Письмо передає вчення з покоління в покоління. Немає доктрини поза Словом Божим. Розрізнити правдиву церкву і церкву єресі може лише Святе Письмо.

3. Достатність – не дає відповіді на всі питання, але достатнє для отримання спасіння. Все, що потребуємо знати – знаходиться в Святому Письмі. Досить чітко про владу і достатність Святого Письма говорить Євангеліє від Луки 16:29: “Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!”

4. Дієвість – Слово Боже могутнє, Воно може свідчити за Себе. Святий Дух дієвий, Він працює з серцями. Святе Письмо ми розглядаємо як дієву, а не ефективну силу (на чому наголошує кальвінізм). Не все дієве ефективне. Святе Письмо здатне створити віру, яку вимагає. Святе Письмо дієве, але людська природа через гріх протистоїть.

Ціль Святого Письма – зробити нас “мудрими на спасіння вірою в Христа Ісуса”(2Тим.3:15). Бог єдиний автор Біблії! Без конкретних історичних подій (смерть, воскресіння Ісуса Христа) – немає християнства. Все Святе Письмо говорить людству про Ісуса Христа. Бог – джерело для апостолів і пророків, а людина – лише інструмент в руках Божих. Святий Дух говорив через них. Надхненим являється написаний текст, а не автор тексту. Бог використовує людськість автора, щоб принести надхнений текст в світ. “Усе Писання Богом надхнене” (2 Тим.3:16), “ бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим” (2 Петр.1:21).

Наш принцип – Sola Scripture (“лише Письмо”) встановлює статті віри. Святе Письмо – єдина і правдива норма. Церква має обов’язок перед Богом чітко сповідати віру і зберегти Святе Письмо. Символ віри не суперечить, а слугує Святому Письму! Що стосується методів тлумачення Святого Письма, то ми відкидаємо алегоричний та історично – критичний методи і використовуємо лише історично-граматичний (коли людина використовує свій розум для дослідження граматики та повинна усвідомлювати необхідність помістити текст в його історичний контекст).

Апостольська посада в церкві через Святе Письмо робить так, що будь-яке покоління знаходиться поруч з апостолами. Ми користуємося творами богословів, вивчаючи Святе Письмо (а не замість Слова Божого). Ми здатні побачити залишки правдивої Церкви в інших церквах. Дух Христа працює через апостольське Письмо. Ми покріплюємо наш аргумент чітким біблійним свідченням, а не свідченням Отців церкви. Ісус закликав євреїв повернутись до чистої віри Святого Письма – не зруйнувати, а сповнити Святе Письмо. Це реформація на основі Слова Божого. Лютеранська церква саме це і зробила. Святе Письмо має верховну владу. Твори Отців церкви повертають нас до Святого Письма. Бог промовляє через Святе Письмо до світу. Святе Письмо для нас джерело і фільтр традиції.

Для лютеран Святе Письмо – найвище джерело й авторитет віри і життя. Біблія є, передусім, книгою Христа і Євангелія, яке закликає до віри і покладання на Бога. Слово і Дух ніколи не роз’єднані. Через Своє живе Слово Бог виправдовує і освячує людину. Боже Слово ясне і виконує те, що наказує. Наш формальний принцип – Sola Scripture. “[таким чином, ми приймаємо всім серцем] Пророцькі й Апостольські Писання Старого і Нового Заповітів як чисте і ясне джерело Ізраїлеве, яке є лише єдиною правдивою нормою, згідно з якою всі вчителі й вчення повинні оцінюватись”.