Бо так заповідав Ісус:
“Збулися часи, — і Боже Царство наблизилось. Покайтеся і
віруйте в Євангелію!” (Мр.1:15)
Що ж таке покаяння?
Пригадаймо покаяння блудного сина із притчі Ісуса, яку розповідає
Євангеліст Лука в розд.15, віршах з 11 по 32.
Молодший син, залишивши дім свого батька із своєю часткою спадщини,
“подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи
марнотратно.
А як усе він прожив, настав голод великий у тім краї, — і він
став бідувати.
І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі,
а той вислав його на поля свої пасти свиней.
І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх
свині, та ніхто не давав їх йому.
Тоді він спам’ятався й сказав: “Скільки в батька мого наймитів
мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!
Устану, і піду я до батька свого і скажу йому: “Прогрішив я,
отче, против неба та супроти тебе.
Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного
з своїх наймитів.”
І, вставши, пішов він до батька свого.”
Блудний син вирушив до батька. Він не був сповнений самовдоволення,
похваляючись своїм рішенням повернутися додому, де він отримає
все, що йому буде потрібно.
Ні, він покаявся, визнавав, що згрішив. І його гріх настільки
великий, що, думав блудний син, батько не простить йому. Він
навіть згодився би йти наймитом до свого рідного батька.
“А коли він далеко був ще, його батько вгледів його, — і
переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав
цілувати його”
Батько простив йому все: і те, що син покинув його в старості,
і те, що розпорошив спадок, так важко нажитий , і те, що за
весь цей час навіть не сповістив про себе. Все простив, і навіть
наказав рабам своїм: “Приведіть теля відгодоване та заколіть,
— будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив,
був пропав — і знайшовся!”
Те ж відбувається і тоді, коли грішники, з каяттям у гріхах
своїх і з вірою приходять до Господа, Який приймає їх, як батько
в цій історії. Бо Господь Бог — люблячий добрий Батько і у відповідь
на наше щире каяття ми отримуємо повне прощення всіх наших гріхів.
Ми повинні пам’ятати, що каяття, не з’єднане з вірою — то формальне
каяття і закінчується воно там, де починається гріх.
Але якщо ми визнали себе віруючими і не покаялися, то наша
віра не справжня, бо віра — це довіра Христу, Який спасає нас
не у наших гріхах, а від наших гріхів. Каяття і віра нероздільні
— не покаявшись, ми загинемо.
Більше двох років радіостудія “Лютеранська хвиля” листується
з доброю, чуйною сестрою у Христі з м. Нова Каховка, що на Херсонщині.
Ми любимо Людмилу Баранову за її християнські чесноти, за добре
серце, за ті вірші релігійного змісту, які вона нам часто надсилає.
В останньому листі вона написала: “у мене багато знайомих,
особливо пенсіонерів, бо я працюю поштаркою. Хто мені скаржиться
на своє життя — я даю пораду: як себе поводити, що покладатися
треба тільки на Бога, і що хворіємо ми не тільки від поганого
харчування, а від невіри.
Розповідаю, що обов’язково треба охриститися, щоденно каятися
у своїх гріхах, слідувати Божим Настановам і мати непохитну
віру”.
Покаянна проповідь, з якою пастир Лютеранської Церкви звертається
до сповідників, звучить так: “ви не повинні легковажити своїми
гріхами, у яких ви почалися і прийшли у цей світ, як також таких,
яких ви припустилися своїми думками, словами та вчинками, таємно
чи явно, але щоб ви усвідомили собі, що по справедливості ви
заслужили на Божий гнів та дочасну й вічну кару. Ця свідомість
повинна вас зворушити і збудити у вас щирий жаль, що ви так
зле досі жили і так часто й багато разів ображали Отця Небесного
своїми провинами.
Ви повинні усвідомити, що ні власними ділами, ані заслугами
не можете перекреслити своїх гріхів і провин, ані не можете
осягнути Божого змилування. Лише Кров Господа нашого, Ісуса
Христа, Єдинородного Сина Божого, є багатим викупом за наші
провини й очищення наших душ. У цій надії і вірі зітхайте і
зі сльозами щирого каяття кличте до Бога, Отця Небесного, і
благайте Його, щоб Христа ради з превеликої ласки Своєї простив
нам гріхи і провини!
Поважно постановіть собі з Божою допомогою і приявністю Святого
Духа змінити й поправити своє зле єство і життя! Відкладіть
від себе всякий гнів і нехіть, яку ви мали досі до будь-кого
із ближніх; простіть заподіяну вам кривду і просіть Бога, а
Він простить вам гріхи й беззаконня ваші та подасть дар Святого
Духа Свого, щоб ви могли достойно прийняти Тайну Господньої
Вечері”.
І вірні Лютеранської Церкви, приступаючи до Господньої вечері
вслід за пастором щиро промовляють:
“Вірую! — в те, що Ісус Христос, Єдинородний Син Божий, є одиноким
моїм Спасителем і що лише Христа ради я можу й прагну осягнути
прощення всіх своїх гріхів і провин.
Жалкую! — зі щирого серця, що своїми провинами я образив Господа
Бога, найвище Добро і найбільшу Любов.
Постановляю! — поважно і рішуче поправити своє дотеперішнє зле
життя і простити ближнім всяку заподіяну мені кривду”.
Нам важко визнавати, що ми грішні перед Богом, але це необхідно
робити постійно. Принести до Його ніг все погане, що було здійснено
нами: чи слова, чи думки, чи вчинки, які, як тепер ми знаємо,
були недобрими і образливими для Господа.
Потрібно покаятися щиро, шкодуючи про той час, коли ми ігнорували
Його любов і блукали по життю своїми власними шляхами. Треба
бути готовим зректися кожної думки, слова, вчинку чи бажання,
які були грішні.
Бо всі ми варті покарання за гріхи, здійснені проти Бога, і,
визнаючи це, з сльозами каяття ми звертаємося до Господа:
“Прости і помилуй!”
Радіостудія “Лютеранська хвиля”, маючи неабияку кількість дописувачів,
з особливою повагою ставиться до думок учнів Заочної Біблійної
школи. Тішимося думкою, що якийсь, хоча і невеликий відсоток
християнської науки, — від нас.
Андрій Бабешко, що мешкає у Харкові, розповідає, як він розуміє
гріховний стан людини і спасіння:
“Зараз я навчився не ділити Біблію на золоті, срібні і інші
вірші, проте часто перечитую 50-й Псалом і переживаю особливі
почуття і подяку до Отця Небесного.
Господь прощає нас, бо велика Милість Його. Якщо віруючий усвідомлює
свою провину перед Господом, то він повинен знати, що Господь
не відкидає засмучених серцем і покірливих, а сповідувані гріхи
завжди прощає.
На прикладі Давида я бачу, що він отримав мудрість, очистився,
відчув радість і веселість і зцілившись від хвороб, отримав
ревність до спілкування з Богом, звеличення Його, став здатним
на добрі справи і жертви заради Бога.
Прощений віруючий стає старанним, вибачає інших, обурюється
гріхом, страшиться грішити, бажає звеличати Господа, стає ревним
до добрих діл і чистим серцем”.
Одне з величних віросповідань Християнської Церкви “Аугсбурзьке
віросповідання” так викладає Статтю про покаяння (ХП стаття):
“Серед нас навчається, що ті, що згрішили після Хрищення всякого
часу, коли розкаюються, — отримують прощення гріхів, а Церква
не повинна їм відмовляти у відпущенні гріхів. І власне правдиве
покаяння складається із цих двох частин: каяття і скорбота,
тобто муки сумління через гріх, а іншою є віра, що народжена
через Євангеліє і відпущення, котра вірить, що через Христову
ласку прощено гріхи, віра, що втішає серце і приносить мир.
Далі мають бути виправлення життя і відмова від гріхів, що є
плодами покаяння, як-то каже Іван в Євангелії від Св. Матвія:
“Отож, учиніть гідний плід покаяння!”
