Частина третя
Звісно, що під час подібних музичних вправ з синами і домашніми
не завжди виходило все так гладко як при музичних заняттях Лютера
з друзями-музикантами. Щодо цього Лютер зазначає: "Ми граємо,
як вміємо, а коли навіть щось і плутаємо, то це вже не ваша
вина (тобто композиторів), а нашого вміння, яке сягнуло не так
далеко, тому часом ми співаємо одне і те ж по три рази".
З наведених тут даних стосовно музичних занять Лютера, які почерпнуті
з цілком достовірних джерел, найголовнішим є те, що він міг
на рівні зі справжніми музикантами помічати помилки в укладеному
за всіма музичними правилами творі, і не лише відкривати їх
причини, співставляючи голоси у тому виді, як вони практикуються
у нинішніх партитурах, але й помічати помилки, допущені при
переписуванні, так що часом буває важко розібратись в усьому.
Можна з певністю сказати, що Лютер був таким самим музикантом
за фахом, як людина, котра буває у захваті від музики, не задумуючись
над причинами її виникнення і дії. Кажучи так, маємо на увазі
грунтовну освіту і належну практику. Лютер був підготовленим
знавцем музичного мистецтва, який окрім того, що за своєю природою
був щедро обдарований, мав добрі музичні, богословські і філософські
знання, а також життєвий досвід і велике серце.
Цілком ймовірно, що благочестивій вірі Лютера приписували спершу
набагато більшу кількість пісень і мелодій, ніж він насправді
написав. Близько 1596 року, тобто 50 років по його смерті, Сетус
Кальвізіус приписує йому біля 137 пісень, а також implicite
разом з переважною кількістю мелодій. Згодом, однак, ця кількість
зменшується в цікавій послідовності. Рамбах у 1813 році приписує
Лютеру лише 32 мелодії, а невдовзі ще 24. Кох у 1852 році —
говорить про 9, Рейсман у 1864 році — про 8, а Каде у 1871 —
1. Нарешті Беймкер 1880 року відбирає у Лютера і цю єдину мелодію.
Для визначення міри впливу Лютера на євангелицький церковний
спів потрібно вияснити, чи вмів він власноруч створити якусь
мелодію. Аналіз пісні "Eine feste Burg ist unser Gott"
свідчить на його користь. Вальтер зазначає: "Він (тобто
Лютер) затримав мене у Віттенберзі протягом трьох тижнів, щоб
як слід укласти хорал та деякі місця з Євангелія і Апостолів,
допоки у парафіях не буде виконано першу німецьку месу, на якій
я повинен бути присутній особисто, викласти все письмово і забрати
з собою до Торгау для представлення його курфюрстській милості
відповідно до наказу доктора". Далі Вальтер інформує, що
Лютер в той час власноруч підбирав хоральні ноти для Євангелія
і Апостолів, просив бути присутнім при виконанні і цікавився
його думкою як професійного музиканта. В Євангельській Літургії
Лютер, головним чином, переймався національним духом своєї батьківщини,
народними мотивами, тоді, як відомо, що в католицькій церкві
народна пісня ніколи не могла отримати твердої основи в літургії
ні на німецькій, ні на латинській мовах. Врешті-решт, якщо не
знайдуться вагоміші аргументи проти приналежності Лютеру якихось
мелодій епохи Реформації, то можна і до нині стверджувати, що
частина цих мотивів належить виключно йому, як от: "Eine
feste Burg" та "Iesaia dem Propheten". Лютер
в цьому випадку проклав і вказав дорогу євангелицькому парафіяльному
співу як власним прикладом, так і запровадженням двох взірців.
До того ж, нема сумніву, що думка Лютера ввести до євангелицької
церкви спів Псалмів за участю всіх парафіян ( відповідно до
його принципу ближче познайомити людей зі Словом Божим) таки
була би втілена ним в життя на ниві церковного співу. В цьому
випадку першим досвідом були його спроби приготування відомих
Псалмів у віршованій формі німецькою мовою. Лютер, крім цього,
прагнув ввести спів і неопрацьованих біблійних текстів Псалмів
Давидових, як це видно з його слів: "Звичай прославляти
Бога шляхом виконання Псалмів відомий вже в перших християнських
громадах. Навіть Апостол Павло пише про це у Кол., зазначаючи:
"Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни,
духовні пісні!" (Колосян 3:16) Подібним чином він пише
у листі до свого друга Спалатіна у січні 1524 року: "Милість
і мир! Я маю намір, за прикладом пророків і праотців церкви,
створити німецькі Псалми для народу, а саме — духовні пісні,
для того, щоб Слово Боже вкоренилось в народі шляхом співу".
Подібними устремліннями Лютер дав своїй епосі скерування, про
що свідчать оприлюднені 1526 року Псалми Штольнера, а також
пісні кальвіністів, парафіяльний спів яких базується, головним
чином, на Псалмах. Вплив Лютера слід приписати також уподобанням
євангелицьких композиторів, котрі з'явилися вже після його смерті
в другій половині 16 сторіччя.
Втім, навіть введення Біблії в парафіяльний спів не задовольняло
реформатора. Від участі музичного мистецтва він вимагав більшого.
Його найпалкішим бажанням було зберегти і ввести до своєї церкви
поліфонічну художню музику. Найкращим доказом цього є та обставина,
що 1524 року у Віттенберзі було опубліковано збірку лютеранських
пісень для трьох, чотирьох і п'яти голосів.
Якщо ми спробуємо кинути оком на все, зроблене Лютером в царині
музики для реформованої ним церкви, то слід визнати, що він
далеко випередив навіть те, що досягнуто нині стосовно підняття
церковно-євангелицького устрою за участю музичного мистецтва,
і що музика після його впливу пішла не далі вперед, а зробила
крок назад. Однак, згодом, євангельське музичне мистецтво сягнуло
далеко вперед. Це можна сказати з певністю, особливо, якщо ми
звернемось до художніх творів Баха, котрі сягнули надзвичайної
висоти.
Вплив Лютера на німецьких композиторів виявився також і після
його кончини в їхній мистецькій діяльності, особливо в Псалмах
і на покладенні на музику віршів, що перегукувались з темами
Псалмів. Серед них видатною особистістю є люнебурзький ректор
Лука Лоссіус, котрий виступив першим (помер 1582 року). Виданий
ним вже 1553 року збірник Псалмів під назвою "Psalmodia,
hoc est, cantica sacra veteris ecclesiae selecta" за методичністю
наспівів дуже подібний до тих Псалмів, які нібито були знайдені
після Лютера, тим більше, що передмову до нього написав 1550
року Меланхтон.
(Далі буде)
