Українська Лютеранська Церква розпочала місійну працю у
місцях позбавлення волі.
19 серпня 1999 року відбулося перше Богослужіння у жіночій виправно-трудовій
колонії с. Добриводи. Богослужіння проводили пастир Роджер Ковасіні
та диякон Ю.Зубрицький. На сьогоднішній день служіння проводиться
у дитячій ВТК у м. Бережани, де Богослужіння відвідують близько
170 підлітків, та у чоловічій ВТК у с. Копичинці у кількості 70
ув’язнених.
Ув’язненим допомагають не тільки духовно, а й надають гуманітарну
допомогу у вигляді ліків, продуктів харчування, одягу, взуття.
|
Фото Професор Роджер Ковасіні та Диякон Юрій Зубрицький
Місійне поле за гратами
Наш кореспондент Оксана Марку зустрілася з місіонерами УЛЦ,
що діють на місійному полі за гратами.
Кореспондент: Пасторе Андрію, розкажіть будь-ласка читачам “СТЯГУ”
про Вашу працю стосовно в’язничного служіння.
Пастир Андрій Гончарук: Моя праця, пов’язана
з в’язничним служінням триває вже майже рік. Але одразу ж повинен
попередити, що вона має опосередкований характер, оскільки я
ніколи не був у жодній в’язниці. Через те мій внесок радше можна
назвати зовнішнім, ніж внутрішнім. Безпосередньо я працюю з
Юрієм в’язничним капеланом, від котрого я і отримую інформацію
про служіння. Таким чином, моєю частиною тут є пастирське радництво,
перевірка та коректування проповідей, забезпечення проповідями
та іншим навчальним матеріалом.
В’язню, котрий задумується над своїм становищем, набагато легше
зрозуміти, ніж “вільним” людям, пута волі, ув’язнення у грісі,
наше спільне природне рабство у прабатьківському грісі і, таким
чином, їхня радість у Христовім звільненні (викупленні чи спасінні)
нас від цих пут може значно перевищувати радість “вільних”,
бо у Христі Ісусі для вдячного волі немає меж. І тепер вже,
справді, “нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема
чоловічої статі, ані жіночої, — бо всі ви один у Христі Ісусі”
(Гал 3:28). “ Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса!
Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!” (Гал
3:26-27).
Це інтерв’ю про в’язничне служіння саме зі мною, нагадало мені
про вчорашній випадок в Києві, коли кореспондент УТ-2 запитувала
мене щось про політику. Після її інтерв’ю мені спала на думку
подібність моєї ситуації із тим, що описує Св. Лука у 23 розділі
1 вірш: “ І знялися всі їхні збори, і повели до Пилата Його”
Запитаємо: “Чому до Пилата?” “Що знає Пилат про релігійні справи
юдеїв, пов’язані з Ісусом?” “ Чи при бажанні юридичної поради
ми йдемо до м’ясника?” Ні! Радше, щоб дізнатись про Ісуса ми
йдемо до авторитетного джерела – Святого Письма, до Божого Євангелія,
що у Славі та Таїнствах; до Лютеранських Віросповідань, що у
Книзі Злагоди; до писань отців церкви, але ні в якому разі до
Пилата та інших, котрі не знаходять “жодної провини в Цій Людині”
(Лк 23:4), і таким чином, не кажуть нічого істотного, що б могло
вказати на особу та діло Христа. Не звертайтесь до Пилата. Звертайтесь
до Ісуса. Не запитуйте мене про в’язничні служіння багато. Радше
запитайте про нього у капелана Юрія чи пастиря Роджера Ковасіні,
котрі були там, котрі працюють там, котрі направляють своїх
слухачів щодо Ісуса не до Пилата, а до Самого Спасителя, до
Його смерті та воскресіння, для визволення усіх ув’язнених від
пут гріха, смерті та влади диявола, через Євангеліє Ісуса Христа,
святкування якого незабаром, найвеличніше святкування — Євангеліє
Великоднє із вітаннями: “Христос воскрес! Воістину воскрес!”
Професор Роджер Ковасині та диякон Юрій Зубрицький поділилися
своїми враженнями про служіння за гратами і відповіли на запитання
нашого кореспондента:
Кореспондент: Які ваші враження про в’язничні служіння?
Професор Роджер Ковасіні: Світ не розуміє нічого щодо
покарання злочинців. Біблія каже: “Не дайте себе звести – товариство
лихе псує добрі звичаї!” (1 Кор. 15: 33). Отже, якщо хтось порушить
закон і мусить розкаятися, що робить Світ? Ув’язнює злочинця
разом з ніким, крім лихого товариства! Люди у тюрмі особливо
потребують хорошого товариства, наше служіння дає це, разом
з навчанням Слова Божого. Особливо їм потрібно знати, що вони
не лише результат еволюції, а Божі створіння, і що Бог має для
них і мету, і любов і плани. Наші служіння, на мою думку, мають
добрі результати, ще жоден з наших парафіян не повернувся до
місць позбавлення волі після звільнення, і це радує.
Диякон Юрій Зубрицький: У лютому цього року до Тернополя
приїздив президент місійного товариства “Думки про Віру” Керміт
Траска, який вирішив відвідати одну з в’язниць, дитячу колонію
у Бережанах. Коли за нами замкнулися останні грати, раптом погасло
світло (електроенергія була відсутня протягом години), усі в’язні
вже зібралися на Богослужіння, панувала мертва тиша, хвилин
за 5 конвоїр знайшов свічки. Перед початком Богослужіння К.
Траска проголосив невеличку промову, і яким же ж було його здивування,
що в’язні слухали його з великою увагою, а в залі панувала тиша.
Перед Різдвом керівництво в’язниці проводило анкетування серед
ув’язнених. Одним з питань було: “Яку церкву ви хотіли б відвідувати?”
— оскільки до в’язниці приїздили священики з інших конфесій.
Я був приємно здивований, коли дізнався, що всі одностайно написали
про те, що воліють відвідувати Богослужіння саме в Українській
Лютеранській Церкві.
Кореспондент: Які проблеми у вас виникають під час відвідування
місць позбавлення волі?
Професор Роджер Ковасіні: Не вистачає християнської
літератури.
Диякон Юрій Зубрицький: Найважливішою проблемою є матеріальна
і духовна підтримка, навчання та працевлаштування дітей-сиріт.
Потребуємо духовної літератури.
Кореспондент: Як, на вашу думку, в’язничні служіння
відбиваються на світогляді і духовному станові ув’язнених?
Професор Роджер Ковасіні: Напевне, не всі міняються.
Багато з них приходять заради гуманітарної допомоги, але ми
не журимося про це, тому що результати з іншими є очевидні,
ув’язнені читають Біблію в загонах, звертаються із запитаннями.
Диякон Юрій Зубрицький: За словами в’язничних наглядачів,
поведінка засуджених, які постійно відвідують наші Богослужіння,
покращилася. Вечорами вони об’єднуються у біблійні групи для
читання Святого Письма і Катехізису. Після звільнення ще жодна
людина, яка відвідувала наші Богослужіння не повернулася за
грати. Дійсно, Слово Боже порожнім не вертається.
Кореспондент: Як, на вашу думку, могли б допомогти вірні
Лютеранської Церкви у вашій роботі?
Професор Роджер Ковасіні: Проповідувати, планувати і
шукати фонди, щоб зробити тут на Україні те, що вже давно є
в Америці – “Boys’ Town” (Місто для Хлопців) – де сироти з в’язниці
можуть зростати (між достойними, у Християнських умовах). Також
ми звертаємося із проханням до кожного — не викидайте старі
речі, взуття, надішліть їх нам, а ми передамо в’язням. Адже
9 відсотків з чотирьох Євангелій говорять про гуманітарну роботу
Христа, і якщо ми приходитимемо з порожніми руками, засуджені
будуть думати, що ми тільки пропагандисти. Нам потрібно також
заслужити їхнє довір’я.
Диякон Юрій Зубрицький: На мою думку, було б дуже добре
збудувати центр для дітей-сиріт, які звільняються з ВТК і не
мають де жити, не мають можливості продовжувати навчання, вивчати
Біблію.
Кореспондент: Хочу подякувати Вам за цікаві відповіді
і в кінці нашої розмови хотілося б почути ваші побажання читачам
“Стягу”.
Професор Роджер Ковасіні: Щоб ніколи не бачити жодного
з вас на наших в’язничних богослужіннях!
Диякон Юрій Зубрицький: Божого благословення, зростання
у Слові Божому та покріплення у вірі у Господі нашому Ісусі
Христі, Якому слава і пошана по віки віків. Амінь
|
|
|
