Слухачі нашої передачі знають, що всі труднощі і біди в нашому житті — то плата за гріховність нашу. Та часто запитують: чому існує гріх, як він виник і як позбутися його?

В світі, створеному Богом, все було чудово. Господь потурбувався і про їжу, і про питво для всякого створіння. Все було оточене Його Любов’ю і увагою. І дав Він людині чудовий дар — незалежну волю.

Він не бажав бачити нас роботами чи маріонетками. Дар свободи вибору — це те, що відрізняло людину від тварини. Як же людина розпорядилася цим неоціненним даром? Вона вибрала непокору, вона раптом відчула себе справедливішою і розумнішою від Бога. А все зло та гріх пішли від диявола, який спокусив Адама і Єву на самому початку людської історії. Людство, продовжуючи слухати і приймати неправду диявола, постійно потрапляє на шлях зла і свавілля. Злочини, зло і страждання супроводжують відтепер людину на всьому її життєвому шляху.

Всі зусилля сатани спрямовані на знищення тих, заради кого Ісус прийняв смерть на Голгофському хресті. Тому Апостол Павло попереджає нас:

Християни знають, що існує два види гріха: прабатьківський гріх і конкретний, фактично скоєний гріх. Гріховні думки і непокора Богові, скоєні під нашіптування сатани Адамом і Євою, призвели до втрати первісної святості, чистоти серця і душі, здоров’я, ясності і досконалості розуму, волі наших предків. В світ ввійшов прабатьківський гріх.

Як від хворих батьків не може народитися абсолютно здорова дитина, так і від зіпсутих “прабатьківським гріхом” предків ми отримуємо спотворену душу. А фактично скоєний гріх — то наші думки, слова, вчинки, що розходяться з Божими Заповідями.

То що ж робити, як нам спастися від гріховного тягаря? Ми не можемо самостійно зруйнувати цей страшний бар’єр, ми закуті в кайдани гріха в глибокому підземеллі, з якого немає виходу. Ми тонемо, занурюючись все глибше, не уміючи плавати і не маючи уявлення, як плавати.

Ні наша щирість, ні добрі справи, ні навіть наша релігійність не врятують нас. Ми потребуємо спасіння. Ми маємо потребу у тому, хто б знайшов нас і вивів із підземелля, врятував, і не дав втопитися, хто позбавив би нас даремних зусиль і не давав марних порад. Нам потрібен Спаситель! В Біблії про це сказано: “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ів. 3:17).

Змінити наше гріховне життя можна лише постійно спілкуючись з Ісусом. Син Божий у своєму земному житті зустрів і переміг сатану. Якщо ми приймемо Христа як свого найближчого друга, будемо радитися з Ним, будуючи свої плани, то ми зможемо перемогти сатану.

“Спасіння від гріха ми знайдемо лише в Євангелії, яке говорить нам про те, що Христос виконав Закон замість нас, що Він постраждав і помер замість нас” (Е. Кейлер, “Основи християнської віри”).

Саме так розуміє вихід із життєвих негараздів наш дописувач Олександр Кокшаров, що мешкає в селі Зимогір’я на Луганщині. “Щоб не хворіти, не звертатися до лікарів і не потрапляти у лікарню, хочу вивчати Слово Боже. Дуже прошу, надішліть мені Біблію” — у цих словах відчувається велика сила впевненості в тому, що Слово Боже спасе його від злого, від гріха.

Ось ще один лист з села Новоандріївці Дніпропетровської області. Він від Михайла Чапського.

Вірно розмірковує брат Михайло. Все, що ми робимо, позначається на оточуючих. Доброта приносить щастя іншим людям, егоїзм несе горе і біль. Чому нам значно легше грішити, ніж іти правильним шляхом?

Ми всі намагаємося йти своєю власною дорогою егоїзму, а це якраз те, що Біблія називає гріхом. Гріх — це не тільки вбивство, крадіжка, брехня чи перелюб. Гріх — це коли я роблю тільки по своїй волі, тільки те, що хочу. В цьому корінь всіх наших бід, нещасть і непорозумінь.

Ніхто з нас не любить Господа так, як наказано нам в Першій Заповіді Божій: “Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю” (5М. 6:5). Ми всі порушили цю Заповідь, ми всі в серці своєму надаємо перевагу собі, а не Богові. І в цьому вся наша трагедія. Нам важко утриматися від порушення Божих Заповідей, бо сатана, цей “рикаючий лев”, постійно шукає серед нас таких, які, піддаючись бажанням своєї грішної плоті, незважаючи на попередження Святого Духа, віддають перевагу темряві беззаконня перед світлом святого спасіння. І якщо ми розуміємо, що наступний крок буде грішним, треба зібрати в молитві до Бога в ім’я Ісуса Христа все своє розуміння, волю і страх за наслідки можливого скоєння гріха, — і сатана відійде від нас.

Будучи грішниками, ми нічого, окрім гніву Божого не заслужили. Ми згрішили проти Нього і порушили Його Закони. Ми потребуємо Божого прощення і Його милосердя. Перед Святим Господом ми почуваємо себе відразливими, брудними і злими. І просимо: прости нас, Господи!

Саме так, як в часи земного життя Ісуса Христа просив Його про помилування митник. Про це розповідає Євангеліст Лука. “Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник.

Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!”

А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!”

Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, — буде понижений, хто ж понижається, — той піднесеться” (Лк. 18:10-14).

А як повинен діяти віруючий, якщо зустрічається з провинами інших людей? Бачачи слабкості інших людей, він повинен не виносити вирок, а співчувати, пам’ятаючи про особисті гріхи.

Якщо ж щоденно ми будемо “умертвляти” ті справи, які заплямовують нашу християнську гідність, розкаюватися, то можемо бути впевненими в прощенні гріхів наших, бо в своїй безмежній доброті Бог у відповідь на гріхи людства дав нам Євангеліє, щоб ми звільнились від гріха і мали життя вічне. Пригадується Біблійна історія прощення Ісусом грішниці.

“І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в перелюбі схоплену жінку, і посередині ставлять її, та й говорять Йому: “Оцю жінку, Учителю, зловлено на гарячому вчинку перелюбу. Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням. А Ти що говориш?”

Це ж казали вони, Його спокушуючи, та щоб мати на Нього оскарження. А Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем.

А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: “Хто з вас без гріха, — нехай перший на неї той каменем кине!”

І Він знов нахилився додолу, і писав по землі.

А вони, це почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині.

І підвівся Ісус, і нікого, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: “Де ж ті, жінко, що тебе оскаржили? Чи ніхто тебе не засудив?”

А вона відказала: “Ніхто, Господи”… І сказав їй Ісус: “Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!” (Ів. 8:3-11)