---

Серед віруючих Лютеранської Церкви існує традиція розвивати спільність вчинками доброти. Одним з таких прикладів була спроба Тернопільської громади принести Євангеліє в домівки сусідніх сіл і тепло в душі їх жителів. 11 жовтня майже двадцять членів громади відгукнулися на оголошення пастиря Ракоша та керівників Благодійного Фонду “Дар Життя” пана та пані Веллс. Прохання було простим — слід було допомогти фондові розповсюдити предмети гуманітарної допомоги для потерпілих від липневого буревію селян. (Липневий буревій завдав значних збитків усій Україні і особливо значних збитків Тернопільщині, де жителі залишилися без електрики, можливостей зв’язку і навіть даху над головою в прямому розумінні — дахи знищив буревій).

До призначеного місця прийшли батьки з дітьми, молоді люди, керівники фонду і представник обласного управління з питань гуманітарної допомоги. Було повідомлено, що ми відвідаємо три села в Гусятинському районі, де передамо жителям одяг, християнські книжки та деякі продукти харчування. Дорослих попередили про необхідність мати з собою обід, дітей попередили про "небезпеку" в особі водія автобуса, який забороняє забруднювати нові сидіння. Виїхали із необхідним для українців запізненням. Ніщо не передбачало урочистості подій. Проте день виявився урочистим.

Останніми роками гуманітарна допомога пере-стала бути явищем сенсаційним. Незважаючи на це, ми розуміємо, що простягнути руку допомоги ближньому означає засвідчити любов і виконати наказ Христа. Поряд з найважливішою заповіддю за всі — любити Господа Бога — Ісус заповів: "Люби свого ближнього, як самого себе" (Матвія 22:39). Коли ми спостерігали, як бідніші за нас люди виходили із залів, вибравши речі для своїх родин, ми усвідомлювали, що не лише допомогли роздати одяг, а ще й показали приклад любові. Можливо, хтось із тих втомлених і нещасних жінок "заразиться" нашим прикладом і пізніше буде зі сміливістю чинити за наказом Спасителя. А Він вчинить "...милість тисячам тих, хто любить Його і хто держиться Його заповідей", як Він обіцяє у книзі Вихід (20:6).

Важливо також те, що ми не просто привезли величезні пачки речей для потреб найбідніших. Ми привезли Слово Боже, щоб задовольнити їхні глибші потреби. Наша головна мета була принести спокій тим, хто стурбований, надію тим, хто зневірений, і любов тим, хто більше не вірить у любов. Завдяки допомозі наших друзів із Сполучених Штатів, ми змогли зробити лихо цих людей трішечки меншим, їхні турботи трішечки меншими, їхні неприємності трішечки меншими. А у відповідь вони зробили нашу спільність міцнішою, нашу любов міцнішою, нашу віру міцнішою. Тож, я гадаю, що вони віддячили нам сповна. "Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!" (1 Івана 4:16) Ось чому день видався урочистим.

 

Автобус повернувся в місто під вечір. Ми були втомлені, та то була найсолодша втома з усіх. Ті з нас, хто раніше не робив подібного, зрозуміли, а ті, кому це не вперше, переконалися, що "...жниво справді велике, а робітників мало" (Матвія 9:37). Ми — робітники у справі Господа. Це відповідальна посада.

SOLI DEO GLORIA!