Герман Зассе
(Продовження. Початок в “Стяг” № 5, 6, 7 2000 р.)

4.

Яким же є наше завдання з огляду на цей стан справ? Як лютеранським богословам, нам треба повторювати приклад Аугсбурзького віросповідання у нашому богословському мисленні, як і в нашому вченні та проповідуванні, і ніколи не починати з однієї спільної доктрини про засоби благодаті чи таїнств, але мати справу з кожним засобом благодаті зокрема та в його особливостях: проповідування Євангелія, Хрищення, сповідь та відпущення гріхів, Таїнство Вівтаря. Лише тоді ми зможемо розуміти повноту Божого діяння до нас, різні шляхи, якими Він до нас приходить, і повну унікальність кожного окремого засобу благодаті, і так прийти до належного використання кожного з них (зважте на порядок статей у Аугсбурзькому віросповіданні і розташування сповіді між Хрищенням і Господньою Вечерею у Малому катехізисі). Вже з Хрищенням і Господньою Вечерею виникає замішання, якщо ми завжди пробуємо провести паралелі між ними та стверджувати, що те, що є правдивим щодо одного таїнства, мусить говоритися і про інше. Тож це і обговорювалося останнім часом в екуменічному русі навіть лютеранами: через те, що церкви визнають Хрищення одна одної, то вони мусять також мати взаємне визнання Господньої Вечері. Як вони це викладають: "вівтарна спільнота" випливає з необхідності "хрищеннєвої спільноти". Але Хрищення і Господня Вечеря, наскільки невимірно великим кожне із цих таїнств є, і наскільки вони поєднані (1 Кор. 10:1 і далі; пор. Також практику хрищення ранньої церкви перед самим Великоднем і навіть звичай середньовічної церкви причащання немовлят, принаймні у формі освяченого вина, одразу по хрищенню), є просто не тим самим. Те, чим є Таїнство Вівтаря, нам сказано Самим Господом; про те, чим є Хрищення, ми дізнаємося від Його апостола. Ми знаємо, коли було запроваджено Господню Вечерю із розповіді про її запровадження. Запровадження Хрищення відповідно до поширеної думки ранньої церкви і також Лютерової (“До Йордану прийшов Христос, наш Господь”) відбулося внаслідок того, що Сам Господь дозволив Іванові Себе охристити ("Там Він купіль для нас запровадив") і не є ідентичним із заповіддю христити. Хрищення в апостольські часи здійснювалося "в Ім'я Ісуса" (напр. Дії 2:38; 10:48; 19:5; пор. Заповідь христити у Мт. 28:19 відповідно до Євсевія у апараті Nestle; 1Кор.1:13), пізніше з Тринітаріанською формулою хрищення. Апостоли часто залишали проведення хрищення іншим, і не є знецінюванням цього таїнства Павлом, коли він каже, що Господь не послав його христити, але проповідувати Євангеліє. Хрищення залишається, з усією свободою і різноманітністю його здійснення, купіллю відродження, повним завершеним таїнством, завершувати яке конфірмацією не має потреби, як сьогодні каже англіканське богослов’я, не без впливу на протестантські церкви.

Ми тут не можемо піддавати сумніву те, що ми мали би казати сьогодні в наших окремих громадах про Хрищення. Мені здається, що треба, щоб відбувалося таке вкрай необхідне навчання про це таїнство на Біблійних уроках та в проповідях про великі тексти Нового Заповіту. Окрім того, треба в час лекцій та під час дискусій розглядати четверту головну частину Великого катехізису. Це особливо стосується питання хрищення немовлят. Нам треба пам'ятати про те, наскільки непідготовленим є сучасне покоління, навіть в Лютеранській церкві. Ми зарідко визнаємо, що релігійні, конфірмаційні уроки та уроки Недільної школи жодним чином не можуть дати того, що попередні покоління знали з дому через читання Біблії і те, що вони дізнавалися від побожних батьків. Сьогодні настала година, коли Лютеранська церква знову мусить стати навчаючою церквою. Успіх Риму, сект і комуністів грунтується в основному на тому фактові, що те, що вони навчають, вони навчають неослабно. А наші громади мають більший ніж нам відомо голод за навчанням. Чому ми не даємо їм хліба, який вони хочуть? Як часто ми справляли враження при здійсненні хрищення у громаді чи в малому зібранні для хрищення, що здійснювався opus operatus. Хто з тих теперішніх знає, яке чудо тут сталося під незначним покровом зовнішнього таїнства? Кому відомо, що тут приймається рішення між життям і смертю, спасінням і осудом особи через те, що це таїнство триває вічно? Чи відомо нашим громадам про те, що з усією серйозністю вони повинні молитися за новоохрищених? Лютер вважав, що так багато охрищених губляться через те, що бракувало таких клопотань (WA 19, 537 і далі; Bekenntnisschriften, "Taufbuechlein," 536, 20 і далі). Якщо до цього клопотання поставитися серйозно, то чи не означало б воно відновлення служіння хресних батьків, яке стало таким світським? Чи ми справді віримо, що члени наших громад так багато беруть з кількох проведених поспіхом конфірмаційних уроків, у кінці яких щось там говориться про таїнства — хоча вони повинні дійсно визначати цілий зміст конфірмаційних уроків — що вони зможуть прожити все своє життя як люди, які щоденно повертаються до свого хрищення?