В наш час цьому надають дуже мало значення. Адже дуже часто дітей називають на честь близьких родичів, або просто через те, що таке ім’я чимось подобається або є популярним. Соціологи навіть фіксують ажіотажі на певні імена у деякі моменти життя суспільства, інколи на це впливають навіть популярні телесеріали.

Перші християни часто називали своїх дітей на честь Апостолів Христових, на честь мучеників, на честь тих людей, які залишилися до кінця вірними Богові. Це стало традицією, а згодом вже ім’я дитини, яку христили, не залежало настільки від уподобання батьків, наскільки від дня календаря, у який вона народилася, і від того, якого саме святого цього дня вшановували.

Звичайно, що перші християни очікували від своїх дітей, названих у честь святих, що відійшли до Господа, вірності Христові, тому, що навчає нас Святий Дух через послання до Євреїв (13:7): “Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру.”

Коли ми святкуємо день Апостольської ревності, ми дивимося на кінець життя Апостолів Петра і Павла. Один був звичайним рибалкою, інший високоосвіченим фарисеєм. Один був із Христом із самого початку земного служіння Спасителя, іншого Господь покликав уже по Своєму вознесінні. Петро був відрікся Христа, Павло був переслідував Церкву. Але обох Господь простив, обох освятив, обох покликав до такого прекрасного служіння, про яке Апостол Павло каже: “Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Римлян 8:35-39).

Петро і Павло проповідували спасіння лише вірою в Христа, без діл Закону. Петро і Павло сповна пізнали любов Христову. Ні хрест, на якому донизу головою було розіпнуто Петра на Ватиканському пагорбі в Римі за проповідування Христа (за церковною традицією), ні меч, який (теж за традицією) відрубав голову Павлові за проповідування Христа, не змогли відділити Петра і Павла від Христа Ісуса, від Його любові.

Ніщо не відділить і нас від любові Ісуса, коли ми теж залишатимемося вірними Христові, як це робили ревнителі Христової віри Апостоли Петро і Павло.